Проект Трудового кодексу встановлює багато новел щодо регулювання праці працівників, які задіяні у малому бізнесі. Зокрема, проектом запроваджується така особлива категорія підприємств, як «суб’єкти малого підприємництва» (до 20 осіб), на які поширюються особливі умови регулювання.
І потрібно зазначити, що умови, які виписані у проекті Трудового кодексу для цих працівників є набагато менш сприятливі ніж ті, які передбачені для інших працівників.
Так, передбачається, що на цих підприємствах працівник попереджатиметься про наступне звільнення не пізніш як за два тижні (ч.2 ст.303). Про зміну істотних умов трудового договору працівник повинен бути повідомлений не пізніш як за два тижні (ч.1 ст.303). Про зміну заробітної плати повідомляється за один місяць. У чинному законодавстві ці строки складають 2 місяці. Таким чином, фактично встановлюють дискримінаційні умови роботи працівників залежно від місця праці.
Деякі норми проекту Трудового кодексу надають власнику малого підприємства більше влади над трудовим колективом. Зокрема, ті що встановлюють, що роботодавець – суб’єкт малого підприємництва самостійно затверджує правила внутрішнього трудового розпорядку” (ч.1 ст. 301). Сьогодні ж правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовим колективом і профспілкою за поданням роботодавця (ч.1 ст. 142 КЗпП). Крім того, роботодавець — суб’єкт малого підприємництва матиме право самостійно встановлювати режим роботи, що передбачає зайнятість у загальні вихідні дні, дні державних і релігійних свят…” (ст.304). Це суперечить іншій нормі проекту — робота у вихідний день, день державного або релігійного свята оплачується у подвійному розмірі (ч.1 ст.233). Потрібно зазначити, що такі положення погіршують становище осіб, які працюють у суб’єктів малого бізнесу в порівняння з існуючим законодавчими положеннями.
Деякі положення вступають у суперечність із чинними законами. Згідно із нормами проекту, не встановлюється броня для прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту, та норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів (ч.1 ст.302). Зараз роботодавці повинні створювати пільгові місця для інвалідів на підприємствах, на яких працює як мінімум 8 чоловік. Стаття 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» покладає на підприємця обов’язок створити хоча б одне робоче місце для інвалідів, якщо на підприємстві працює не менше 8 осіб.
«Особливі» умови регулювання загрожують ще одній категорії працівників, які потребують соціального захисту, – неповнолітнім. Проект Трудового кодексу передбачає, що звільнення неповнолітніх працівників суб’єкта малого підприємництва проводиться без отримання згоди служби у справах дітей” (ч. 4 ст. 303).
Потрібно зазначити, що обґрунтування вищезазначених нововведень полягає в тому, що у такому колективі більшу вагу матимуть договірні відносини між працівниками та керівництвом. Окрім того, підкреслюється, що зняття ряду соціальних зобов’язань спростить процедуру управління фірмою і стимулюватиме розвиток дрібного бізнесу. Однак видається, що у даному випадку принципи державної політики у сфері підприємництва невиправдано домінують над принципами захисту трудових прав працівників. Це домінування може призвести до звуження обсягу прав і знизить рівень захищеності цих працівників.
Тому навряд чи такі норми зможуть виконати ті цілі, які озвученні державою, а особливо в контексті того, що на сьогодні немає гарантій щодо добросовісності роботодавця.
Tags: проект трудового кодексу, Щербатюк