Досить дивно складається ситуація із призначенням пенсії за вислугою років людям, які працювали у позашкільній освіті, зокрема у школах мистецтв, і яким не рідко (що засвідчує кількість звернень з цього питання до Української Гельсінської спілки з прав людини) Пенсійний фонд відмовляє у зарахуванні стажу їх роботи у цих закладах до спеціального стажу.
У зв’язку із цим корисно нагадати основні положення національного законодавства щодо цього питання.
Так відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно із положеннями ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Важливо також сказати, що Постановою Кабінету Міністрів України N 963 від 14.06.2000 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посада викладача школи мистецтв включена до переліку посад педагогічних працівників.
І на кінець необхідно зазначити, що у Постанові Кабінету Міністрів України від 04.11.93 N 909, якою затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, спірна посада у школі мистецтв насправді не передбачена.
І саме на це положення дуже часто посилаються працівники Пенсійного фонду у своїх відмовах. Однак тут потрібно знати, що дорученням Кабінету Міністрів України від 06.01.96 N 397/21 дію вище зазначеної постанови поширено в тому числі і на викладачів шкіл мистецтв без внесення змін до постанови. А отже такі особи мають право на зарахування такого стажу як спеціального.
Потрібно зазначити, що особам, яким відмовлено у праві на зарахування до спеціального стажу років, які вони працювали у школах мистецтв, є сенс захищати свої права у судовому порядку, базуючись на вищевикладених положенням національного законодавства. Більше того складалась позитивна судова практика щодо такої категорії справ, а отже є непогані шанси на успіх у захисті своїх прав.