1. Що означає режим окупованої території?
Законодавством України, зокрема ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що тимчасово окупована територія України є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Які території належать до тимчасово окупованих:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
2.Які нормативно-правові акти регулюють правовий режим окупованої території?
Конституція України, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закон України «Про прикордонний контроль», Кримінальний Кодекс України (стт. 3321, 438,), Кримінальний процесуальний кодекс України,КУпАП (стт. 202, 2042) Розпорядження КМ України «Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю»,
Пам’ятайте! Окупація території України Російською Федерацією не означає припинення дії законодавства України, на цю територію поширюється дія законів України.
3. Громадянами якої держави стають жителі окупованої території?
Оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на окупованій території та осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).
Для внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місцеперебування громадян, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, може використовуватися інформація з Державного реєстру виборців.
4. Які обмеження прав громадян вводяться при дії режиму окупації?
На тимчасово окупованій території на строк дії Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території (детальніше розглянемо у наступному питанні), вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів заборонено (парламентські вибори у мажоритарних округах півострову більше проводитись не будуть, навіть у разі дострокового припинення повноважень обраних там раніше депутатів.).
На тимчасово окупованій території забороняється діяльність, що підлягає держрегулюванню (ліцензування, отримання дозвільних документів, сертифікація та інша) господарська діяльність, ввезення та/або вивезення товарів військового призначення, організація залізничних, автомобільних, морських, річкових, поромних, повітряних сполучень. Заборонено також користування державними ресурсами, в тому числі природними, фінансовими і кредитними, заборонено здійснення грошових переказів, а також фінансування або інше сприяння вищепереліченої діяльності.
Належна до держрегулювання госпдіяльність допускається у випадках, якщо вона відповідає державним інтересам України, мирному врегулюванню конфлікту, деокупації чи гуманітарним цілям.
5. Який порядок в’їзду та виїзду з окупованої території?
Громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в’їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в’їзду-виїзду за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Громадяни України, які не проживають в Криму, а також усі іноземці змушені будуть отримувати для подорожей до півострова спеціальний дозвіл у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції.
За порушення режиму проїзду та виїзду з Криму з метою заподіяння шкоди інтересам держави закон передбачає покарання у вигляді 3 років ув’язнення з конфіскацією транспортного засобу.
6. Які особливості укладення угод щодо нерухомого майна?
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. На тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог Законодавства, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків.
Набуття права власності на майно на тимчасово окупованій території допускається лише у разі спадкування за законом чи за заповітом, якщо спадкоємці відносяться до однієї з черг спадкоємців за законом України
Закон заборонив укладання будь-яких правочинів щодо нерухомого майна фізичних осіб, які тимчасового вибули з окупованої території. Тобто, держава не визнає відчуження майна у громадян України, яке відбудеться без їхньої волі.
Держава Україна буде визнавати тільки ті угоди купівлі-продажу майна в Криму, які були здійсненні відповідно до українського законодавства. Уряд буде зобов’язаний визначити спеціальний орган, який буде реєструвати такі угоди в Україні.
7. Які органи здійснюють правосуддя?
У зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінюється територіальна підсудність судових справ, зокрема, розгляд:
- цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території
Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, — місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва;
- адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, — місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Київським апеляційним адміністративним судом;
- цивільних справ, підсудних загальним апеляційним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, — Апеляційним судом міста Києва;
- господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим — Господарським судом Київської області;
- кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, — одним з районних судів міста Києва, визначеним Апеляційним судом міста Києва;
- кримінальних проваджень, підсудних Апеляційному суду Автономної Республіки Крим та Апеляційному суду міста Севастополя, — Апеляційним судом міста Києва.
Порядок забезпечення державою соціальних прав громадян на окупованій території та тих, хто переселився на материкову частину України.
Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.Україна зобов’язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв’язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.
1. Які категорії громадян підлягають соціальному захисту?
Соціальному забезпеченню підлягають всі категорії громадян України, які залишились проживати на окупованій території чи переселились на материкову частину.
2. Види соціального захисту громадян?
Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг виплата пенсій громадянам України здійснюється відповідно до законодавства України.
Громадяни похилого віку, особи з інвалідністю, діти-інваліди та інші громадяни України, бездомні особи які перебувають у складних життєвих обставинах та проживають на тимчасово окупованій території, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України.
Знайте! Громадяни України, які звільнилися з роботи (припинили інший вид зайнятості) та переселилися з тимчасово окупованої території, за відсутності документів, що підтверджують факт звільнення (припинення зайнятості), реєструються як безробітні та отримують забезпечення та соціальні послуги за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території та не мають документів, необхідних для надання статусу безробітного (паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків тощо), статус безробітного може надаватися за умови пред’явлення тимчасового посвідчення, що підтверджує особу громадянина України. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю цим особам призначається у мінімальному розмірі.
Перереєстрація безробітних, які переселилися з тимчасово окупованої території, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування особи у порядку.
Важливо!Громадяни України, які переселилися з тимчасово окупованої території, мають право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до законодавства за фактичним місцем проживання, перебування.
Для осіб, які здобували освітній рівень!Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, мають право на продовження здобуття певного освітнього рівня на території інших регіонів України за рахунок коштів державного бюджету.
3. Розглянемо порядок використання права на зайнятість огромадянами, які переселилися на материкову частину України.
Якщо Ви шукаєте роботу , зверніться до найближчого центру зайнятості .
У державній службі зайнятості єдина, база вакансій по всій Україні .
Реєстрація в центрі зайнятості проводиться незалежно від зареєстрованого місця Вашого проживання або перебування .
Для реєстрації слід мати :
· Паспорт громадянина України ;
· Облікову картку платника податків;
· Трудову книжку ;
· Документи про освіту;
· Військовий квиток ( в разі необхідності).
У найближчому центрі зайнятості Вам запропонують послуги з професійної орієнтації , Вас:
— Ознайомлять Вас із законодавством у сфері праці та зайнятості;
— Проінформують про Ваші права у взаєминах із службою зайнятості;
— Допоможуть у виборі професії ;
— Нададуть рекомендації щодо можливостей професійного навчання за сприяння державної служби зайнятості .
Державна служба зайнятості усі послуги надає БЕЗКОШТОВНО .
За більш детальною інформацією потрібно скористатися безкоштовними сервісами державної служби зайнятості:
- інформаційно -довідкової телефонної системою
- 0-800-50-50-60 ( зі стаціонарного телефону )
- 730 (з мобільного телефону )
Інтернет- портали: www.dcz.gov.ua і www.trud.gov.ua
Tags: Крим, окупована територія, Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України
У кінці травня Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав розглядав чергову доповідь України щодо дотримання соціально-економічних прав. Комітет ООН аналізував ті заходи, які Україна здійснювала з метою подолання економічної кризи. Як результат Комітет висловив свою стурбованість щодо наявності несприятливих наслідків для соціально-економічних прав при здійсненні Україною цих заходів.
Комітет ООН також нагадав Україні, що виконання державою своїх зобов’язань згідно із Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права має здійснюватися використовуючи на це максимально доступні для держави ресурси.
Крім того, Комітетом було рекомендовано Україні, що при здійснені нею різноманітних заходів боротьби з кризою має гарантуватися відсутність непропорційного негативного впливу на найбільш вразливі групи населення а також, що ці заходи не призведуть до зменшення соціальних гарантій нижче мінімального рівня.
На жаль, традицією українських урядовців, є так боротися з економічною кризою, що найбільше від цього страждають найменш захищені. І Комітет ООН ще раз підтвердив цю закономірність.
Тому вкотре хотілось би нагадати Уряду не тільки про виконання його міжнародних зобов’язань, але і проте, що економічна криза найбільше б’є по незахищених. І відповідно Уряд має зроби все можливе, щоб ті мінімальні соціальні гарантії для цих людей як мінімум не були звужені. Сподіваюсь, що новий Уряд це розуміє.
Tags: ООН
Що означає випробувальний строк?
Випробування при прийнятті на роботу — це перевірка працівника на відповідність роботі, яка йому доручається, та встановлюється на певний строк. На період випробувального строку на працівника поширюються всі вимоги і гарантії законодавства про працю.
Пам`ятайте!
Згідно зі статтею 26 Кодексу законів про працю умова про випробування повинна бути вказана в наказі ( розпорядженні) при прийнятті на роботу.
Знайте!
Випробування при прийнятті на роботу не є обов`язковим, тому ця умова при укладенні трудового договору може бути обумовлена між роботодавцем та працівником. Встановлення випробувального строку роботодавцем без погодження з працівником є незаконним і може кваліфікуватися як порушення законодавства про працю. Тому, якщо майбутній працівник не погоджується на встановлення випробування, трудовий договір не укладається взагалі або укладається без застосування випробувального терміну у разі зацікавленості роботодавця в цьому працівнику.
Для кого та в яких випадках випробування при прийнятті на роботу не встановлюється?
Згідно зі статтею 26 КЗпП випробування не встановлюється при прийнятті на роботу для таких осіб: які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.
Випробування не встановлюється також при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.
Знайте!
Якщо громадянин, який відноситься до числа перерахованих вище осіб, дасть свою згоду на випробувальний строк, і його звільненять під час цього строку, то працівник буде відновлений у зв’язку з недостатньою правовою базою для припинення трудових правовідносин.
Які строки випробування встановлюються при прийнятті на роботу?
Згідно зі статтею 27 КЗпП строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, — шести місяців.
Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.
Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.
Що відбувається після випробувального строку?
Згідно зі статтею 28 КЗпП, коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.
Які особливості звільнення під час випробувального строку?
Звільнення, навіть за підсумками випробувального терміну, має бути аргументовано . Тобто, якщо протягом випробувального строку роботодавець визначив, що співробітник за рівнем кваліфікації не відповідає посаді, на яку він був прийнятий, його можна звільнити як такого, що не пройшов випробування. Це регламентується ст. 28 КЗпП України.
Пам`ятайте!
Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.
Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення, тому роботодавець повинен мати вагомі докази його невідповідності.
29 квітня до Верховної ради було внесено законопроект “Про внесення змін до деяких законів України щодо застосування амністії в Україні (№4791)”, якій вже 6 травня було прийнято і проголосовано.
8 травня закон було підписано в.о. Президента України Турчиновим О.В. та опубліковано 13 травня в газеті “Голос України”.
Закон під №1246-18 вступає в силу 14 травня. З текстом можливо ознайомитись тут http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1246-vii
Крім того, Вищим спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ видані рекомендаційні роз’яснення (підготовлені заступником Голови суду Кравченко С.І.) «Про деякі питання Застосування амністії у 2014 году з урахуванням останніх законодавчих змін» затверджених судовою палатою 21 травня 2014.
Наводимо алгоритм, більш менш загальний і простий, щоб людина, яка відбуває кримінальне покарання (або особа, щодо якої суд встановить наявність підстав для амністії — дивіться частина 2 статті 3 Закону про застосування амністії), зміг скористатися правом на амністію.
Отже, по-перше, терміни: 1) Закон України «Про застосування амністії в Україні», далі Закон про застосування амністії та 2) Закон України «Про амністію в 2014 году», далі Закон про амністію.
По-друге, щоб матеріалом статті було зручно користуватися читачам, будемо цитуваим необхідне з вищевказаних законів.
Крок перший: умови, при яких амністія не застосовується.
Почати необхідно з визначення чи може до даних злочинів застосовувати амністію. У першу чергу, виключаються діяння перелічені у статті 4 Закону про застосування амністії:
«1) Осіб, яким смертну кару в порядку помілування замінено на позбавлення волі, и до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
2) Осіб, які мають дві та больше судимості за вчинення умисне тяжких та / або особливо тяжких злочінів, крім віпадків індівідуальної амністії;
3) Осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставиннах;
4) Осіб, якіх засуджено за злочин чи злочини, що спричинили загибель двох и больше осіб;
5) Осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які вновь вчинили умисний злочин.
6) амністія такоже НЕ застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катувань; насильнцьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, ЯКЩО при цьом сталося заподіяння смерти, або нанесення тяжких тілесніх пошкодженню, что потягнулі за собою смерть. »
Якщо ви не потрапили в цей список, в обов’язковому порядку необхідно переглянути статтю 8 Закону про амністію, де визначено більш конкретний, постатейний перелік діянь, амністія до яких не застосовується.
Якщо пункт перший алгоритму пройдений, то вам вже пощастило, тому як в принципі, нинішній закон допускає застосування амністії до злочинів будь-якої ступені тяжкості, у вигляді скорочення терміну відбування покарання наполовину (дивіться пункт 3 Роз’яснення ВССУ).
Крок другий: якщо термін менше п’яти років і відповідаєш умовам.
Дивимося до Кримінального кодексу України і знаходимо там МАКСИМАЛЬНИЙ ТЕРМІН, який дають за злочин, за який ви були засуджені. Якщо цей термін — до 5 років і при цьому засуджений відповідає хоча б одній і будь-якому з таких умов:
«Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених
а) осіб, які на момент вчинення злочинна були неповнолітніми;
б) жінок, вагітних на день набрання ЧИННОСТІ цим Законом;
в) осіб, які не позбавленні батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мают дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та / або повнолітніх сина, дочку, визнанних інвалідами;
г) осіб, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку признані інвалідами Першої, Другої чі третьої групи, а такоже хворими на активну форму туберкульозу (діспансерні категорії 1-4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM) , СНІД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ) та інші тяжкі хвороби, что перешкоджають відбуванню покарань та підпадають под визначення Переліку захворювань, Які є підставою для подання в суди матеріалів про Звільнення засуджених від Подальшого відбування покарань, ЗАТВЕРДЖЕНИЙ наказом Державного департаменту України з вопросам Виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України от 18 січня 2000 року № 3/6;
г) осіб, які на день набрання чинності цим Законом досяглі пенсійного віку, встановленного статтей 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;
д) ветеранів Війни (учасники бойовий Дій, інваліди Війни та учасники Війни, Які підпадають под дію Закону України «Про статус ветеранів Війни, Гарантії їх СОЦІАЛЬНОГО захисту»);
е) учасников ліквідації НАСЛІДКІВ аварії на Чорнобільській АЕС та потерпіліх внаслідок ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ Н — ОСІБ, Які підпадають под дію Закону України «Про статус и соціальний захист громадян, Які постраждала внаслідок ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ Н» та аналогічніх Законів других держав — колішніх республік СРСР;
є) осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, Які досяглі 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, что в цих батьків немає других працездатности дітей. »
Увага тих, хто засуджений за злочини вчинені з необережності!
Їх варто виділити окремо, але на початку, ось приблизний перелік таких статей Кримінального кодексу України, які передбачають у кваліфікації вчинення з необережності: 119, 128, 130, 133, 196, 197, 264, 267, 270, 271, 272, 273, 276, 286, 287, 320, 326, 329, 367, а також глава 8 КК України. Більше ж точно, це можна побачити у вироку засудженого.
Закон передбачає дві статті для амністії таких засуджених — це стаття 1 і пункт г) статті 4 Закону про амністію.
За статтею 1, звільненню за злочини вчинені з необережності, підлягають засуджені, максимальний термін покарання яких встановлюється строком до 10 років, за наявності обставин зазначених у статті 1 Закону про амністію (далі для зручності буду називати їх обставини зазначені в Крок другий).
Згідно з пунктом г) статті 4 Закону про амністію звільненню підлягають засуджені, максимальний термін покарання яких встановлюється не больще 12 років, за умови, що станом на 19.04.2014 року засудженим відбуття не менше половину строку основного покарання.
Крок третій: будь-який термін, але злочин не повинен бути пов’язаний з насильством. Якщо ваш злочин має санкцію у вигляді ув’язнення на який завгодно термін (при цьому Крок перший цього алгоритму ви успішно пройшли), і при цьому ви відповідаєте таким вимогам: а) вчинили злочин, не пов’язаний з насильством, небезпечним для життя і здоров’я і б) станом на 19 квітня 2014 відбули не менше ¼ призначеного покарання, то амністія до вас застосовується за статтею 2 Закону про амністію.
Також, розумним буде звертатися за застосовано амністію за цією статтею у випадку якщо ви не відповідаєте вимогам з Крок другий (стаття 1 Закону про амністію).
Наприклад, у роз’ясненні ВССУ говориться, що на цій підставі амністії підлягають засуджені за ч.5 ст. 185, ч.4 ст.190, ч. 3 ст. 212, ч.3 ст. 307 КК України.
Крок четвертий: якщо термін менше десяти років і відповідаєш умов.
Щоб скористатися амністією за статтею 3 Закону про амністію, необхідно, щоб а) злочин передбачало максимальний термін до 10 років; б) ви відповідали умовам зазначеним розділі Крок другий цієї статті та в) за станом на 19.04.2014 року чинності відбули не менше половини строку основного покарання.
Крім того, тут слід вказати, що якщо засуджений — жінка, засуджена на термін менший ніж 10 років і станом на 19.04.2014 року нею відбуття не менше половини строку основного покарання, їй не обов’язково відповідати умовам, зазначеним у Кроці друге, а амністія до неї може бути застосована по пункту в) статті 4 Закону про амністію.
Крок п’ятий: скорочення терміну в половину і звільнення тих, кому залишився рік.
Дію статті 6 поширюється на всіх засуджених за вчинення злочинів який завгодно тяжкості (за винятками, зазначеними в Крок перший). Ці люди однозначно отримують скорочення терміну на половину.
Тут важливо знати, що особи, щодо яких відповідно до Закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення строку покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.
Аналогічно, звільняються без всяких умов (але з урахуванням обмежень зазначених в Крок перший!) Ув’язнені, невідбуту частину покарання яких на 19 квітня 2014 становить менше одного року.
Крок шостий: куди подавати документи.
Постанова ВССУ вказує, що під час виконання вироку, питання амністування належить розглядати місцевому суду, в межах територіальної юрисдикції якого виповнюється вирок.
За загальним правилом питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.
Однак, слід врахувати, що в наступному абзаці статті 9 Закону про амністію, законодавець вказав випадки, коли заяву подає тільки засуджений (його представник), а коли це може робити ще й відповідна посадова особа: «Застосування цього Закону здійснюється щодо:
а) ОСІБ, звільненіх від відбування покарань з випробувань, та ОСІБ, якіх засуджено до покарань, що не пов’язаних з Позбавлення Волі, крім покарань у віді штрафу, — за Поданєв органу Виконання покарань, Який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особини, ее захисника чи законного представника;
б) ОСІБ, якіх засуджено до покарань у віді штрафу, ЯКЩО на день набрання ЧИННОСТІ цим Законом це покарань НЕ Виконано, — за клопотанням самої особини, ее захисника чи законного представника;
в) засуджених, Які перебувають в установах Виконання покарань, — за Поданєв начальника встанови, ПОГОДЖЕННЯ з відповідною Спостережною комісією або службою у справах для дітей, або за клопотанням самого засудженого, его захисника чи законного представника, …;
г) ОСІБ, щодо якіх судом ухвален ВИРОК, який не набраа законної сили, — за клопотанням самої особини, ее захисника чи законного представника. »
Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються НЕ пізніше ніж протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію. Але це не значить, що аміністія можлива лише протягом 3 місяців. Цей термін встановлено для посадиових осіб пенетеціарних установ, прокуратури та суду, щоб вони не зволікали із застосуванням ЗУ «Про амністію в 2014 році».
Порядок виконання рішень ЄСПЛ регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (надалі – Закон), Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом. Відповідно до ст. 1 Закону виконанням Рішення є:
а) виплата Стягувачеві (Заявникові) відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру;
б) вжиття заходів загального характеру (а саме: вжити заходи, передбачені в рішенні Суду про дружнє врегулювання; внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; забезпечення юридичної експертизи законопроектів;забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики ЄСПЛ — прокурорів, суддів, адвокатів та інших правоохоронних органів; інші заходи, які визначаються з боку Комітету міністрів Ради Європи).
Органом представництва, відповідальним за координацію виконання рішень ЄСПЛ, відповідно до Постанови Кабінету міністрів України № 784 від 31 травня 2006 р. «Про заходи реалізації Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», визнано Міністерство юстиції України, а саме Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини та його Секретаріат.
Відповідно до ст. 5 Закону протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття рішенням статусу остаточного Орган представництва надсилає стислий виклад рішення стягувачеві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб’єктам, безпосередньо причетним до справи, за якою постановлено Рішення.
Разом з тим, відповідно до ст. 7 Закону, протягом десяти днів від отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного, Секретаріат надсилає стягувачеві повідомлення з роз’ясненями його прав щодо виконання рішення, оригінальний текст та переклад рішення до Державної виконавчої служби.
Державна виконавча служба впродовж десяти днів з дня надходження документів відкриває виконавче провадження. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Секретаріат надсилає до Державної казначейської служби постанову про відкриття виконавчого провадження, разом із оригінальним текстом і перекладом Рішення. Стадія безпосереднього виконання рішення ЄСПЛ наступає після оприлюднення офіційного перекладу тексту (опублікування в газетах «Урядовий кур’єр» і «Голос України»). Видання публікує стислий виклад Рішення протягом семи днів від дня його одержання.
Впродовж десяти днів від дня надходження зазначених документів Державна казначейська служба здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а у разі його відсутності – на депозитний рахунок Державної виконавчої служби.
Виплата відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк із моменту набуття Рішенням статусу остаточного, або у строк, визначений у рішенні. У випадку порушення строку на суму відшкодування нараховується пеня.
Для своєчасного виконання рішення ЄСПЛ, стягувачеві необхідно подати до Державної виконавчої служби наступні документи:
| Для фізичних осіб: | Для юридичних осіб: |
| 1. Заява про відкриття виконавчого провадження, із зазначенням прізвища, ім’я та по-батькові, ідентифікаційного номеру, назви та місцезнаходження банку, номеру рахунку в банку, коду МФО банку, в якому відкрито рахунок.2. Довідка банку, в якому відкрито рахунок стягувача, де обов’язково повинні бути зазначені повна назва банку із зазначенням номеру філії або відділення, місцезнаходження банку, код МФО банку, номер транзитного рахунку банку (за наявності), номер особового (карткового) або поточного рахунку стягувача, код ЄДПРОУ банку.3. Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.4. Копія всіх сторінок паспорту. | 1. Заява на офіційному бланку за підписом його керівника, скріплена печаткою; у заяві зазначається повна назва стягувача, повна назва банку стягувача із зазначенням номеру філії або відділення, місцезнаходження банку стягувача, код МФО банку стягувача, код ЄДПРОУ банку стягувача, код ЄДПРОУ стягувача.
|
| У разі смерті стягувача, разом із вищезазначеними документами подається нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують право на спадщину. | У разі якщо заяву про виконання рішення подає представник стягувача, разом із документами, необхідними для перерахування коштів надається оригінал довіреності. |
Відповідно до Закону неподання такої заяви не є перешкодою для виконання рішення, проте може призвести до затримок у його виконанні, що не стане підставою для нарахування пені. У випадку неподання такої заяви сума справедливої сатисфакції перераховується на депозитний рахунок Державної виконавчої служби, так само, як і у випадку смерті (ліквідації) стягувача або неможливості визначити місцезнаходження заявника. Відповідно до ч. 2 ст. 9, кошти можуть бути перераховані на рахунок стягувача або його правонаступників за умови відповідного оформлення документів.
У випадку порушення строку виконання рішення ЄСПЛ Державна виконавча служба повідомляє про причини такої затримки Секретаріат.
Однак справедлива сатисфакція не завжди присуджується потерпілій стороні, в окремих випадках застосовується рішення «задоволення вимог по суті». В такому разі, справедливим вважається саме визнання права порушеним та надання на національному рівні можливості відновити порушене право.
Tags: виконання рішення Європейського суду, справедлива сатисфакція
Остання заява Мінсоцполітки щодо підвищення на 10 тис гривень допомоги при народженні дитини, яку підхопили усі ЗМІ в мене викликала великий подив і сум з того, що позитивним інформаційним приводом зробили зміни, які в цілому мають досить негативний присмак і наслідки для більшості сімей з дітьми.
Як на мене Мінсоцполітики у своїй заяві свідомо вводить в оману пресу, а відповідно і людей, які цю пресу читають. Жодним словом у цій заяві не згадано, що це збільшення є тільки для тих сімей де народилася перша дитина, а у випадку якщо народилася друга, третя або більше дитина то ці виплати значно скорочуються. Так , мама, яка народила 2 дитину отримає не 62 тисячі, а 41, а якщо це третя і наступні діти то скорочення ще більше 124 тис до 41.
І як можна сприймати той державний орган, який заявляючи про підвищення на 10 тисяч допомоги в одному випадку, не говорить про скорочення цієї ж допомоги на 20 і 80 тисяч в інших випадках. Як на мене це лицемірство. Вже краще взагалі не повідомляти про ці зміни, ніж давати таку інформацію. Це непорядно.
Загалом навіть анонсоване збільшення допомоги при народженні першої дитини насправді можна вважати тільки умовним оскільки розмір допомоги який виплачується одразу не змінюється взагалі – це трохи більше 10 тисяч, так само не збільшується сума щомісячної допомоги – 860 грн., збільшується лише час протягом, якого ця допомога виплачується з 2 років до 3 років.
Також єдиний розмір допомоги при народженні без прив’язки до прожиткового мінімуму веде до того, що ця допомога не буде кожен рік індексуватися, а отже з кожним роком буде знецінюватися із зростанням цін в країні.
Але… при всьому цьому взагалі скасовується такий вид допомоги як допомога по догляду за дитиною до 3 років. І як це подає Мінсоцполітики ? А ніяк, лише сором’язливо згадуючи що «з метою оптимізації соціального захисту сімей з дітьми допомогу при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку об’єднано в один вид – допомогу при народженні дитини».
А отже, навіть якщо допомога по догляду виплачувалася у наймінімальнішому розмірі (130 грн), то втрати кожної сім’ї будуть складати майже 5 тисяч гривень за 3 роки. А якщо мама отримувала цю допомогу у більшому розмірі (скажімо 500 грн), то така мама не доотримує 18 тисяч гривень. А є матері, які цей вид допомоги отримує в більшому розмірі ніж 500 грн. Кожен може порахувати сам… В цьому контексті потрібно зазначити, що цей підвищений розмір допомоги по догляду отримують, якраз ті мами, які найменш захищені і можуть отримувати її тільки тому, що мають дуже низькі доходи.
Про яке збільшення ми тоді говоримо ? Тим більше знаючи, що відповідні зміни були внесені законом, який скорочував соц. гарантії з метою запобігання фінансовій катастрофі, то хіба не зрозумілим є те, що ні про яке збільшення цих соц. гарантій не йдеться…
Мова цифр звичайно не проста і завжди можна показати, ті цифри, які подобаються державному чиновнику більше, але не показуючи інші цифри, це лише спотворює реальну ситуацію, вводить в оману всіх, хто з такою інформацією ознайомлюється. Це непрофесійний підхід, який приводить лише до того, що до інформації від відповідного державного органу немає довіри, і це як на мене продовження «традиції» попередньої влади – видавати бажане за дійсне.
Хіба цього ми прагнемо ? Хіба цього прагне Мінсополітки ?
Tags: допомога при народженні
Несмотря на то, что некоторые территории Украины являются оккупированными в результате вооруженной агрессии Российской Федерации, они остаются неотъемлемой частью территории Украины, на которую распространяется действие Конституции и законов Украины.
Согласно ст. 3 Закона Украины «Об обеспечении прав и свобод граждан и правовой режим на временно оккупированной территории Украины» временно оккупированной территорией является сухопутная территория Автономной Республики Крым (далее — АРК) и города Севастополя, внутренние воды Украины этих территорий внутренние морские воды и территориальное море Украины вокруг Крымского полуострова и т.д.
В контексте работы судебной системы для многих людей актуален вопрос, что делать с судебными делами связанными с Крымом, какова процедура защиты своих прав в суде на оккупированной территории, в частности в какой суд обращаться сейчас при нарушении прав и свобод, а также можно ли путем обращения в судебные органы в г. Киев защитить свое право.
Как известно, на оккупированных территориях созданы препятствия функционированию большинства государственных органов Украины, а также судов различных инстанций. С целью обеспечения прав граждан на оккупированных территориях в законодательство Украины, были внесены некоторые изменения, касающиеся процедуры обращения в судебные органы.
На основании этих изменений, которые отражены в ст. 12 ЗУ «Об обеспечении прав и свобод граждан и правовой режим на временно оккупированной территории Украины» можно сделать следующие вывод.
— Дела, подсудные местным общим судам, расположенным на оккупированных территориях рассматриваются местными общими судами города Киева, определяемыми Апелляционным судом города Киева. Напомним, что местные общие суды, как суды первой инстанции рассматривают гражданские, уголовные, административные дела, а также дела об административных правонарушениях.
— Административные дела, подсудные местным общим судам как административным судам (для примера — дела о наложении штрафов за нарушение правил дорожного движения) на оккупированных территориях рассматриваются местными общими судами города Киева, определяемыми Киевским апелляционным административным судом.
— Гражданские дела (например — земельные, трудовые, наследственные споры), подсудные общим апелляционным судам, расположенным на оккупированных территориях, рассматриваются Апелляционным судом города Киева.
— Административные дела (например — обжалование решений государственных органов) Окружной административный суд АРК, рассматриваются Киевским окружным административным судом; административные дела Окружного административного суда города Севастополя — Окружным административным судом города Киева, а Севастопольского апелляционного административного суда — Киевским апелляционным административным судом.
— Хозяйственные споры (например — дела по договорным спорам между хозяйствующими субъектами) Хозяйственного суда АРК, рассматриваются Хозяйственным судом Киевской области, а хозяйственные дела Хозяйственного суда города Севастополя — Хозяйственным судом города Киева; хозяйственные дела Севастопольского апелляционного хозяйственного суда — Киевским апелляционным хозяйственным судом.
— Уголовные производства, подсудные местным судам, расположенным на оккупированных территориях рассматриваются одним из районных судов города Киева, определенным Апелляционным судом города Киева.
— Уголовные производства, подсудные Апелляционным судам на оккупированных территориях рассматриваются Апелляционным судом города Киева.
— Вопросы, относящиеся к полномочиям следственного судьи, в уголовных процессах на стадии досудебного расследования и осуществляются на территории АРК и города Севастополя, рассматриваются следственными судьями районных судов города Киева, определенными Апелляционным судом города Киева.
— Подследственность уголовных правонарушений, совершенных на временно оккупированной территории, определяется Генеральной прокуратурой Украины.
С одной стороны , может показаться , что эти изменения должны решить проблемы людей, которые хотят реализовать свое право на судебную защиту, однако остаются существенные проблемы с использованием этих изменений на практике, пока отсутствует четкий алгоритм действий как граждан, так и собственно судей.
Из Закона следует, что подсудность в большинстве случаев фактически определяет один из соответствующих апелляционных судов в городе Киеве, но неизвестно, как иск или другой документ в рамках судебного дела должен попасть в этот суд. Теоретически вариантов несколько. Первый предполагает, что гражданин обращается в надлежащий суд в АРК, последний направляет это дело в апелляционный суд в г. Киеве, который уже окончательно решает какой суд рассмотрит дело. Другой вариант — это обращение непосредственно в соответствующий суд в Киеве.
Однако, возникает вопрос: каким образом будут передаваться материалы дела в первом случае ?
И если пойти по этому пути, необходимо обращаться в местный суд на оккупированной территории и ходатайствовать о переводе дела согласно территориальной подсудности. Одновременно вряд ли можно ожидать успешности этого действия. На данный момент пока нет примеров, что это приносит результат.
Более перспективным, с точки зрения рассмотрения дела, является обращение непосредственно в соответствующий суд в Киеве и соответственно дальнейшее рассмотрение этого дела в Киеве.
Так, в Едином реестре судебных решений уже есть немало дел, которые были приняты украинскими судами руководствуясь Законом Украины «Об обеспечении прав и свобод граждан и правовой режим на временно оккупированной территории Украины». Примеры таких судебных решений по территориальной подсудности можно найти здесь:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38748267
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38820176
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38746213
Одновременно как и в первом случае здесь возникает целый ряд проблем, в частности относительно получения документов из суда АРК, где дело рассматривалось в первой инстанции, кроме того проблема уведомления другой стороны о производстве по делу и т.д.
Но в отличие от первого пути, здесь суды разных инстанции пытаются решить эти проблемы. В частности, за последний месяц высшие суды пытались дать определенные разъяснения по решению таких проблем. В частности, Высший Хозяйственный суд, выдал разъяснение (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v-615600-14) в котором отметил, что «в случае невозможности передачи материалов дела из хозяйственного суда, расположенного на временно оккупированных территориях, в хозяйственный суд, который должен рассмотреть соответствующее заявление (ходатайство), совершение необходимых процессуальных действий осуществляется по документам и материалам, представленным участниками судебного процесса, достаточными для принятия соответствующего судебного решения. При этом невозможность отправки любых почтовых отправлений в адрес участников судебного процесса, которые находятся на временно оккупированных территориях, должна быть подтверждена соответствующей справкой (письмом) предприятия связи».
Вопрос уведомления другой стороны о процессе суды пытаются решить и путем размещения текста повесток в сети Интернет на официальном веб — портале «Судебная власть Украины» в разделе объявлений соответствующего суда. Пример , можно найти здесь:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38814961
Но во втором пути есть другая, не менее серьезная проблема, которая возникает в сфере исполнения решения суда. Вряд ли, принятое в Киеве решение, будет выполнено в разумные сроки. Скорее всего, его выполнение будет отсрочено до нормализации политической ситуации на оккупированных территориях, то есть на неопределенный срок. Но и в таком случае гражданам можно обращаться за защитой своих прав в Европейский суд по правам человека.
Важно также отметить , что если Вы — житель Крыма, то у Вас есть еще один вариант выхода из ситуации — обратиться в суд, который находится в Крыму и работает в соответствии с Федеральным конституционным законом РФ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов — Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Ваше дело будет рассматриваться в соответствии с законодательством Российской Федерации, а Вы должны быть готовы к тому, что российские и украинские законы серьезно отличаются. Однако, и в данном случае решение суда РФ не предостережет Вас от проблем с его выполнением.
Как видим, приняв новый закон, Верховная Рада Украины, продолжая свои «традиции», не предусмотрела механизма его внедрения. Отсутствуют также и все необходимые разъяснения судов или Министерства юстиции по данному вопросу, а, следовательно, единственное, что остается гражданам — это не ждать пока что-то изменит законодатель, а «стучать во все возможные двери » — хоть одна из них да откроется!
Tags: подсудность дел в Крыму, суд Крым
Метою дослідження є аналіз та систематизація судової практики, що стосується відшкодування шкоди, завданої громадянам, які здійснюють проїзд маршрутними таксі, визначення причин та умов заподіяння такої шкоди, наслідків правопорушень, рівня та тенденції відшкодування шкоди.
Предметом дослідження стали рішення судів першої та апеляційної інстанції, котрі виносилися з приводу спірних правовідносин щодо відшкодування вищезазначеної шкоди.
Дослідження проводили у період 2007 – 2012 рр.
В процесі аналізу виявлено 75 судових рішень, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та відповідають таким критеріям пошуку: «шкода – пасажир – маршрутне таксі», «відшкодування моральної шкоди – маршрутне таксі — водій», «відшкодування шкоди здоров’ю пасажирів маршрутного таксі», «водій – матеріальна шкода – маршрутне таксі», «водій – маршрутне таксі — побої», «честь і гідність – шкода – маршрутне таксі» тощо.
Виявлені закономірності:
Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, спричиненої маршрутним таксі
У Єдиному державному реєстрі судових рішень розміщено чимало справ за позовами пасажирів маршрутних таксі до водіїв або підприємств-перевізників про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Суть таких справ полягає у завданні шкоди здоров’ю та моральних переживань, страждань особі, яка користуючись послугами маршрутного таксі.
Які діяння водіїв завдають шкоди здоров’ю пасажирів?
По-перше, порушення водіями правил дорожнього руху. Поширеними є ситуації, коли маршрутне таксі здійснює рух на червоне світло, обганяє транспортні засоби у заборонених місцях, перетинає суцільну пряму тощо, що призводить до дорожньо-транспортних пригод, в результаті яких страждають пасажири.
По-друге, порушення правил перевезення пасажирів, не спричинене дорожньо-транспортною пригодою. Громадяни звертаються до суду про відшкодування матеріальної та майнової шкоди здоров’ю, яку вони отримали внаслідок падіння через різке гальмування маршрутки.
По-третє, необачність чи необережність водіїв. Часто трапляється й таке: водії маршрутного таксі, не переконавшись, що усі пасажири вийшли та зайшли, починають рух з відкритими дверима. В результаті такої недбалості пасажири травмуються, випадаючи з машини, або внаслідок того, що їхню руку, ногу чи будь-який одяг притиснуло дверима.
Водії пояснюють свою провину тим, що їм одночасно доводиться бути як водіями маршрутки, так і кондукторами, а це значно відволікає увагу від дороги.
Пасажири отримують тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, здебільшого середнього, рідше трапляються легкі чи тяжкі тілесні ушкодження.
Доказовою базою завдання шкоди є висновки медичної експертизи, протокол про дорожньо-транспортну пригоду, раніше винесене рішення суду, яким винуватих осіб притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності, свідки, відео- або звукозаписи тощо.
Громадяни однаково звертаються як про відшкодування моральної, так і матеріальної шкоди. Розмір шкоди різний. Зазвичай, моральна шкода перевищує матеріальну.
Згідно з чинним законодавством, суб’єктом звернення за відшкодуванням є безпосередньо потерпілий. Хоча, у тих випадках, коли шкода спричинила смерть особи, чи завдана неповнолітнім, за відшкодуванням звертаються родичі загиблих або батьки, опікуни дітей.
Завдана шкода відшкодовується не лише у порядку цивільного судочинства, але й кримінального. Постраждалі особи, одночасно з поданням позовної заяви про вчинення злочину, подають і цивільні позови. Слід зазначити, що такий порядок відшкодування шкоди є набагато швидший та ефективніший, оскільки строк розгляду кримінальних справ значно менший, ніж цивільних.
Яка тенденція відшкодування моральної та матеріальної шкоди?
Позовів про відшкодування моральної чи матеріальної шкоди в повному обсязі практично немає. В більшості справ позовні вимоги задовольняють частково. Чому так? Суди посилаються на недостатнє обґрунтування заявлених позовних вимог (недоведеність завдання тої чи іншої шкоди). Якщо матеріальна шкода чітко відображається на чеках чи будь-яких інших математичних розрахунках, то розмір моральної підтвердити важко. Саме тому, позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди задовольняють частіше, ніж про відшкодування моральної.
Якщо шкода завдана здоров’ю особи, що підтверджується довідками з лікарні чи висновками експертів, квитанціями на лікування, то зазвичай вона відшкодовується повністю.
Водії відмовляються відшкодовувати шкоду добровільно, тому у випадках порушення своїх прав — громадяни звертаються до суду.
Дуже часто позивачі зменшують розмір шкоди, яку вимагають відшкодувати під час розгляду справи. Це, знову ж таки, пов’язано з необґрунтованістю попередніх позовних вимог.
Дивно, але в нас є навіть такі випадки, коли лікарні здійснюють лікування малозабезпечених постраждалих за власний рахунок. В такому разі позови про відшкодування витрат на лікування подаються до винуватих осіб органами прокуратури, що діють в інтересах лікувального закладу.
Якщо позовні вимоги задоволені повністю чи частково, то особою, яка має здійснити відшкодування, відшкодовується не лише шкода, а й судовий збір та витрати на правову допомогу позивачу.
У тому випадку, коли шкода завдана декільком громадянам, вони, зазвичай, колективно позиваються про її відшкодування.
Згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995р., при заподіянні особі моральної шкоди, обов’язок з її відшкодування покладається на винуватих осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Шкода, завдана водієм, який перебував у трудових відносинах з підприємством, що обслуговує певний маршрут, зазвичай, відшкодовується обома особами (і водієм, і перевізником) солідарно.
Якщо судом встановлено, що у заподіянні шкоди пасажиру внаслідок ДТП винен не лише водій маршрутки, а й інший учасник пригоди, то останнього суд залучає до слухання справи як третю особу.
Позови про відшкодування моральної та матеріальної шкоди пасажирам подають постраждалі (в результаті дорожньо-транспортної пригоди) особи різних областей України. Найбільше подібних справ розглядають суди Київської, Черкаської, Донецької, Дніпропетровської областей.
Якщо визначати тенденцію подання позовних заяв за часовим критерієм, то вона досить неоднозначна. Наприклад, у Єдиному державному реєстрі судових рішень розміщено за 2007 рік два (2) судових рішення, за 2008 – шість (6), за 2009 – три (3), 2010 – п’ять (5), 2011 – дев’ять (9), 2012 – два (2).
Не ДТП, але шкоду завдано
Даний підпункт аналізу стосується відшкодування шкоди, завданої не обов’язково в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Причиною ушкоджень можуть бути протиправні діяння водія, що не пов’язані з порушенням правил дорожнього руху. Це, зокрема, хамська поведінка щодо пасажирів, різкі повороти чи гальмування маршрутки, неуважність водія, що призводить до притискання рук чи ніг громадян, незачинення останнім дверей, через які випадають люди тощо.
Словами із судових рішень:
«…водій виразив свою не довільність, що позивач стоїть у вказаному автобусі»;
«…заборонив пільговику зайняти вільне місце, нецензурно вилаявся на його адресу при великій кількості громадян…»;
«пасажирка стала на сходинку, щоб увійти до маршрутного таксі, а водій, не впевнившись у тому, чи всі люди зайшли до салону та не закривши двері, почав рух…»;
«водій таксі різко загальмував, внаслідок чого, позивачка, яка підготувалася до виходу та стояла біля кабіни водія, впала»;
«водій маршрутного таксі став рухатись в той час, коли пасажирка ще не сіла на вільне місце, внаслідок чого вона не утрималась, впала в салоні маршрутного таксі…»;
«пасажирці защемило лівий рукав светра…»;
«як тільки вона увійшла до даного транспортного засобу водій різко загальмував, від цього її рука відірвалась від поручня, вона впала та втратила свідомість»;
«водій не зупинив автобус, коли між пасажирами виник конфлікт за фактом переведення позивача, як пасажира, не втрутився у конфлікт, щоб зупинити незаконні дії інших пасажирів, завіз позивача на дві зупинки далі, ніж треба було».
В результаті вищевказаних діянь завдається шкода у вигляді тілесних ушкоджень різної тяжкості (переважають тілесні ушкодження середньої тяжкості). Є випадки, коли неуважність та безвідповідальність водіїв призводять до смерті пасажирів. У першому випадку за відшкодуванням шкоди звертаються самі потерпілі, в другому – родичі загиблих пасажирів.
Відповідачами в суді (суб’єктами цивільної відповідальності) виступають основні порушники – водії. Співвідповідачами є також і підприємства, що надають послуги з перевезення на певному маршруті. Під час розгляду справи третьою особою залучають міські ради, котрі уповноважені укладати договори з перевізниками, здійснювати контроль за якісним наданням послуг.
Інколи, на стороні відповідача виступають власники маршруток, які укладають договір оренди автомобіля з перевізниками.
За відшкодуванням шкоди постраждалі особи звертаються навіть тоді, коли остання частково була відшкодована у позасудовому порядку.
При вирішенні питання про відшкодування шкоди суд враховує характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань позивача, погіршання його стану здоров’я, ступеня вини особи, яка заподіяла моральну шкоду позивачці.
Головними доказами в суді є свідчення очевидців та висновки експертів (лікарів), які констатують тяжкість ушкодження здоров’я особи. Якщо за вчинене протиправне діяння, водія притягали до адміністративної чи кримінальної відповідальності, то доказом у справі є постанова про адміністративне правопорушення або рішення у кримінальній справі.
У деяких випадках суд не вважає постанову в адміністративній чи рішення в кримінальній справі доказом за позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Суд обґрунтовує це тим, що такі акти не завжди описують суть та розмір шкоди. Крім того, постраждалі особи можуть звертатися до суду про відшкодування шкоди, посилаючись на протокол про правопорушення водія, як доказ, проте провадження в адміністративній справі вже закрито у зв’язку із закінченням строків давності.
Якщо говорити про протиправність діяння водіїв, то стверджувати, що останні вчиняють порушення лише навмисно, не можна. Як свідчить практика, є випадки, коли керманичі порушують умови перевезення тому, що на це змушують певні об’єктивні обставини (наприклад, різке гальмування для того, щоб уникнути ДТП, спровоковане іншим учасником руху). Також, при розгляді цивільної справи, деякі водії повністю визнають свою вину.
Результати задоволення позовних вимог про відшкодування моральної та матеріальної шкоди є різними. Переважно задовольняють відшкодування матеріальної шкоди, аніж моральної. Частіше суд вирішує відшкодувати матеріальну шкоду частково чи відмовляє у задоволенні цієї позовної вимоги, ніж присуджує відшкодувати певну суму в повному обсязі. Прийняте негативне рішення обґрунтовує тим, що позивач не надав достатніх, переконливих доказів заподіяння йому такої шкоди.
Навіть, якщо судом враховано усі докази, надані позивачем, він може прийняти рішення про задоволення позову частково або відмовити у задоволенні позовних вимог.
Найбільший розмір відшкодованої моральної шкоди – 160 000 грн..
Пільговики – рецидивісти…
Законодавством України, зокрема Законом України «Про автомобільний транспорт» та спеціальними законами (Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» тощо), зобов’язують перевізника здійснювати перевезення пільгової категорії громадян. Згідно з аналізом судової практики, при наданні даної послуги, зазначені права пільговиків постійно порушують.
Ситуації, пов’язані із завданням шкоди пільговим категоріям громадян, умовно можна розділити на дві частини. Першу з них складають випадки, коли осіб-пільговиків відмовляються перевозити безплатно, звинувачуючи у підробленості посвідчення, ображають нецензурною лайкою та не зупиняють на потрібних їм зупинках. Друга частина є більш протиправною, оскільки стосується не лише зневажливого висловлювання в бік таких осіб, а застосування до них фізичної сили.
Водії маршрутних таксі вчиняють такі порушення прав пільговиків:
• відмовляються у грубій формі здійснювати перевезення пільгової категорії громадян;
• забороняють особам займати вільні місця в маршрутці, пояснивши, що вони платні;
• не зупиняються на вимогу особи-пільговика на зупинці громадського транспорту;
• обурюються та нецензурно висловлюються щодо таких «безкоштовних» пасажирів, яких, мовляв, їздить багато, і вони за посвідченнями не будуть їх перевозити;
• вимагають оплату за проїзд у пільговиків;
• застосовують (водій, кондуктор) фізичну силу до особи-пільговика з метою змусити останнього залишити салон машини тощо.
Найпоширеніше порушення — приниження честі та гідності особи. Інколи водії застосовують фізичну силу по відношенню до пільговиків, завдаючи їм не лише тілесні ушкодження, а й моральні страждання.
До осіб, права яких порушуються, належать: інваліди, пенсіонери, інваліди війни, учасники бойових дій, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС тощо.
Здебільшого пільгові категорії громадян звертаються до суду з позовами про відшкодування моральної шкоди. Практика задоволення таких позовних вимог, — як позитивна, так і негативна. Більшість позовних вимог підтримуються судом частково.
Заподіяна шкода полягає у втраті життєвих зв’язків, ізоляції від сім’ї, в зв’язку з лікуванням, нервово-психічним станом особи тощо.
Доказами у справі є висновки лікарів про ушкодження здоров’я, показання свідків чи процесуальні документи (постанова про адміністративне правопорушення водія або рішення у кримінальній справі), акти перевірок контролюючих органів виконавчої влади.
У судових рішеннях зазначається, що поряд з поданням позову постраждалі пасажири мають право звернутися до відповідних органів, які уповноважені здійснювати перевірку перевізника та, в разі виявлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, притягнути кривдника до відповідальності.
Якщо суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, то в обґрунтуванні рішення вказує, що це через те, що позивачем не надано належних та припустимих доказів на підтвердження неправомірних діянь водія.
Згідно з судовою практикою, для доведення вини правопорушника необхідно надати, як докази неправомірної діяльності, матеріали, отримані постраждалим безпосередньо під час поїздки. В тому випадку, якщо останні були отримані після здійснення перевезення, або неправомірні діяння здійснені у такий час, то суд може прийняте рішення, що зазначені дії вийшли за межі взаємовідносин, що підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а тому питання захисту честі, гідності та відшкодування моральної шкоди позивачеві, які випливають з цих дій мають вирішуватися на загальних підставах.
Найбільший розмір відшкодованої моральної шкоди пільговим категоріям громадян становив 8 000 грн.
Якщо порівнювати практику відшкодування шкоди звичайним громадянам та пільговикам, то позовів про задоволення вимог першим набагато більше, ніж останнім. Це можна пояснити тим, що пільгові категорії громадян – це переважно особи похилого віку, котрі не можуть одразу ж зібрати достатню кількість доказів у справі.
Позови про відшкодування шкоди страховиками (страховими компаніями)
Відповідачем у справі про відшкодування шкоди виступають і страхові компанії, з якими перевізником було укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Суд може самостійно залучати страхувальника як співвідповідача, якщо позов було подано до іншої особи.
Якщо стався страховий випадок, то перевізник обов’язково повинен повідомити страхову компанію, яка згодом повинна відшкодувати шкоду, завдану пасажирам.
Встановлено, що постраждалі пасажири звертаються до відповідачів з проханням сплатити їм страхову суму ще до суду, i коли отримують письмову вiдповiдь з відмовою виплати страхової суми, подають позовну заяву.
Страховики неохоче сплачують відшкодування, обґрунтовуючи це тим, що факт пошкодження майна чи здоров’я особи не повністю доведений. Проте, суд частіше стає на бік постраждалих, і, як правило, зобов’язує подібні компанії сплатити необхідні виплати.
Ухвалюючи рішення, суд встановлює дійсність договору страхування, права та обов’язки сторін, обставини завдання шкоди, на які посилається позивач. Якщо укладений договір відповідає вимогам, що пред’являє закон до договору страхування, зокрема, Постанову КМУ № 959 вiд 14.06.1996 року «Про затвердження Положення про обов’язкове особисте страхування вiд нещасних випадків на транспорті», та є незаперечні докази заподіяної пасажирам шкоди, то позовні вимоги задовольняють.
Цікавинки …
Не лише пасажири звертаються до водіїв чи перевізників про відшкодуванню шкоди. Трапляється й навпаки. Так, за рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21112400″/21112400) позивач (ПП «Кіровоград Авто Тур») звернувся з позовом до пасажира, який надіслав на ім’я міського голови листа, що містить інформацію, котра не відповідає дійсності та ганьбить ділову репутацію підприємства. Інформація стосувалася того, що водій незаконно вимагав гроші за проїзд з відповідача, який користується пільгами, та хамськи себе поводив.
У судовому засіданні таку інформацію спростували свідки. Як наслідок, відповідача зобов’язано протягом семи днів з дня набрання законної сили рішення суду, спростувати недостовірну інформацію, шляхом скерування листа на ім’я Кіровоградського міського голови.
Якщо підприємство-перевізник виступає відповідачем у справі про відшкодування шкоди пасажирам, то згодом воно подає позови до водіїв, які вчинили правопорушення чи злочин, про відшкодування шкоди, завданої підприємству (регресні позови).
У Єдиному державному реєстрі судових рішень подібних справ небагато. Позивачі просять відшкодувати не лише реальну шкоду (кошти, які позивач потратив на відшкодування шкоди потерпілому пасажиру), а й моральну, завдану підприємству. Остання виражається у зниженні рівня ділової та професійної репутації підприємства, виникненні недовіри пасажирів до діяльності автотранспортної компанії. На практиці суди не беруть до уваги шкоду діловій репутації чи іміджу юридичної особи. Задоволені позовні вимоги полягають у відшкодуванні відповідачем моральної шкоди.
При перевезенні пасажирів неправомірні діяння вчиняють не лише водії маршруток, а й самі пасажири. Так, киянка зламала ніс кермувальнику маршрутного таксі, який не зупинив машини у тому місці, де вона просила (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22640155). Такі дії спричинили останньому сильний фізичний біль та моральні страждання. Позивач звернувся до пасажирки з позовом про відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків, які полягали у втраті заробітку, витрат на ліки та харчування, кошти за проведення медичних експертиз та відсотки за несплату матеріальної шкоди. Суд, оцінивши всі докази, позов задовольнив частково. З відповідача стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 3,095 грн. 71 коп., та моральну шкоду в розмірі 2.000 грн.
Водію Лубенської маршрутки Полтавської області нанесено побої пасажиром, який перебував у стані алкогольного сп’яніння (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2294629). Останній грубо порушуючи громадський порядок, в присутності інших людей, став висловлюватись нецензурною лайкою в бік водія та погрожувати йому фізичною розправою після приїзду на кінцеву зупинку. Зупинивши маршрутне таксі та залишивши своє робоче місце, водій запропонував порушнику покинути салон машини в зв’язку з його поведінкою. Вийшовши з маршрутки, пасажир почав наносити кермувальнику побої по обличчю. Внаслідок таких дій, водій отримав легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Пасажира визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 3 статті 296 КК України (Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором громадянам, які припиняли хуліганські дії), а також стягнено матеріальної шкоди у розмірі 1 000 грн., та моральної – 1 000 грн..
Згідно аналізу судової практики встановлено, що неправомірні дії водіїв чи пасажирів кваліфікуються не лише адміністративними правопорушеннями, але й злочинами. В такому випадку, потерпілі під час розгляду судом кримінальної справи подають цивільні позови про відшкодування шкоди.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, Кримінальним процесуальним кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Зокрема, у разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду.
Досягнення…
В ході проведеного дослідження визначено десятку судів України, котрі відшкодували пасажирам найбільші розміри матеріальної та моральної шкоди. Нижня межа відшкодування для матеріальної шкоди становить 1 000 грн., для моральної – 5 000 грн..
|
Матеріальна шкода |
|
Моральна шкода |
|||
|
Назва суду |
Розмір відшкодування (грн.) |
Назва суду |
Розмір відшкодування (грн.) |
||
| 1) Київський районний суд м. Донецька |
38 700 |
1) Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу |
80 000 |
||
| 2) Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області |
11 722 |
2) Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області |
50 000 |
||
| 3) Київський районний суд м. Харкова (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27988170) |
10 559,49 |
3) Київський районний суд м. Харкова |
50 000
|
||
| 4) Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області |
9 812 |
4) Шевченківський районний суд м. Києва |
18 000
|
||
| 5) Зарічний районний суд м. Суми |
8 000 |
5) Київський районний суд м. Сімферополя |
15 000
|
||
| 6) Золотонівський міськрайонний суд Черкаської області |
3 618,47 |
6) Красноармійський міськрайонний суд Донецької області |
10 000 |
||
| 7) Київський районний суд м. Сімферополя |
3 000 |
7) Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області |
10 00 |
||
| 8) Красноармійський міськрайонний суд Донецької області |
2725 |
8) Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області |
10 000 |
||
| 9) Ленінський районний суд м. Запоріжжя
(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21856193)
|
1281 |
9) Орджонікідзевський районний суд м. Харкова |
8000 |
||
|
|
10)Харківський районний суд Харківської області |
5 000 |
|||
Найменша матеріальна шкода була відшкодована Бориспільським міськрайонним судом Київської області(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/6089477). Її розмір становить 1 грн. 75 коп..
Практика апеляційного оскарження
Актів про апеляційне оскарження рішень судів першої інстанції, щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди пасажирам, є достатньо для того, щоб зробити висновки про існування такої практики.
Хто звертається з апеляційними скаргами?
Здебільшогопідприємства-перевізники, яких місцеві суди зобов’язали відшкодувати постраждалим пасажирам шкоду. Інколи в ролі скаржника виступають і пасажири, котрим суд відмовив у задоволенні їхніх позовних вимог.
Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що суди неправильно застосовують норми матеріального права та порушують норми процесуального, неповно з’ясовують обставини, що мають значення для справи, а також висновки суду не відповідають обставинам справи.
Як з’ясувалося, суди першої інстанції дійсно не завжди об’єктивно розглядають справи. Практично усі вимоги в судах апеляційної інстанції задовольняють в повному обсязі. Судові рішення місцевих судів змінюють (якщо в частині) або скасовують, та виносять нові.
Цікаво, що обставини, які не з’ясовують або не беруть до уваги в першій інстанції стосуються вини водіїв маршруток. Наприклад, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/%208954512″/ 8954512) області прийшла до висновку, що позивач отримав ушкодження як з власної необережності, так і з вини водія маршрутного таксі, що опущено у рішенні місцевого суду.
Суди апеляційної інстанції, своїми рішеннями, зобов’язують тих осіб, котрі винні у заподіянні шкоди (це можуть бути як перевізники, так і пасажири маршрутних таксі) здійснити належне відшкодування.
Підсумовуючи виявлені закономірності, можна стверджувати про не надто поширену, але динамічну та частково ефективну практику відшкодування моральної та матеріальної шкоди пасажирам. Проте, для отримання компенсації постраждалому пасажиру слід прикласти чимало зусиль. А саме: зібрати необхідні довідки, залучити очевидців події, провести декілька судово-медичних експертиз тощо. Хоча навіть, здавалося б не оспорювані факти, не завжди є гарантією відшкодування шкоди. Тому, формування позитивної судової практики залежить, в першу чергу, від самих пасажирів, та законності і об’єктивності судів.
Підготувала Галина Кунька, експерт ІПЦ НАШЕ ПРАВО.
Публікація здійснена за підтримки програми «Верховенство права» МФ «Відродження»
Незважаючи на те, що деякі території України є окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації, вони є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією є сухопутна територія Автономної Республіки Крим (далі — АРК) та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова тощо.
В контексті судових справ для багатьох людей актуальним є питання, що робити з справами пов’язані з Кримом, яка процедура захисту своїх прав у суді, зокрема в який суд звертатися зараз при порушенні прав та свобод, а також чи можна шляхом звернення в судові органи в Києві захистити своє право.
Як відомо, на окупованих територіях створюються перешкоди функціонуванню багатьох державних органів, а також судів різних інстанцій, отже, щоб все ж таки якось забезпечувати права громадян, було запроваджено деякі зміни, що стосуються процедури звернення до судових органів.
Внаслідок цих змін, які відображені у ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можна зробити наступні висновки:
— Справи, що підсудні місцевим загальним судам, розташованим на окупованих територіях розглядаються місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва. Нагадаймо, що місцеві загальні суди, як суди першої інстанції розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.
— Адміністративні справи, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (для прикладу — справи щодо накладення штрафів за порушення правил дорожнього руху) на окупованих територіях розглядаються місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Київським апеляційним адміністративним судом.
— Цивільні справи (для прикладу — земельні, трудові, спадкові спори), підсудні загальним апеляційним судам, розташованим на території на окупованих територіях розглядаються Апеляційним судом міста Києва.
— Адміністративні справи (для прикладу — оскарження рішень державних органів) Окружного адміністративного суду АРК, розглядаються Київським окружним адміністративним судом, адміністративні справи Окружного адміністративного суду міста Севастополя — Окружним адміністративним судом міста Києва, а Севастопольського апеляційного адміністративного суду — Київським апеляційним адміністративним судом.
— Господарські спори (для прикладу — справи щодо договірних спорів між господарюючими суб’єктами) Господарського суду АРК, розглядаються Господарським судом Київської області, а господарські справи Господарського суду міста Севастополя — Господарським судом міста Києва, господарські справи Севастопольського апеляційного господарського суду — Київським апеляційним господарським судом.
— Кримінальні провадження, підсудних місцевим судам, розташованим на окупованих територіях розглядаються одним з районних судів міста Києва, визначеним Апеляційним судом міста Києва.
— Кримінальних провадження, підсудних Апеляційним судам на окупованих територіях розглядаються Апеляційним судом міста Києва.
— Питання, що належать до повноважень слідчого судді, у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування і здійснюються на території АРК, та міста Севастополя, розглядаються слідчими суддями районних судів міста Києва, визначеними Апеляційним судом міста Києва.
— Підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою України.
З одного боку, може здатися, що ці зміни мали б вирішити проблеми людей, які хочуть реалізувати своє право на судовий захист, однак залишаються суттєві проблеми із використанням цих змін на практиці, поки що відсутній чіткий алгоритму дій як громадян, так і власне суддів.
Із Закону випливає, що підсудність в більшості випадків фактично визначає один із відповідних апеляційних судів у Києві, але невідомо, як позов чи інший документ має надійти до цього суду. Теоретично варіантів є декілька: перший передбачає, що громадянин звертається до належного суду у АРК, останній направляє цю справу до апеляційного суду в Києві, який вже остаточно вирішує який суд розгляне справу; інший варіант – це звернення безпосередньо до відповідного суду в Києві.
Проте, виникає питання: яким чином будуть передаватися матеріали справи в першому випадку?
І якщо піти цим шляхом необхідно звертатися до місцевого суду на окупованій території та клопотати про переведення справи згідно територіальної підсудності. Водночас навряд чи можна очікувати на успішність цієї дії. І поки, що немає прикладів, що це приносить результат.
Більш перспективним, з погляду розгляду справи, є звернення безпосередньо до відповідного суду в Києві і відповідно подальший розгляд цієї справи в Києві. В Єдиному реєстрі судових рішень вже є чимало справ, які були прийняті українськими судами керуючись Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Приклади таких судових рішень щодо територіальної підсудності можна знайти тут:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38748267
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38820176
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38746213
Водночас як і в першому випадку виникає цілий ряд проблем, зокрема щодо отримання документів із суду АРК, де справа розглядалася в першій інстанції, крім того проблема повідомлення іншої сторони щодо провадження по справі тощо.
Але на відміну від першого шляху, тут суди різних інстанції намагаються вирішити ці проблеми. Зокрема, в останній місяць вищі суди намагалися дати певні роз’яснення щодо вирішення цих проблем. Зокрема, Вищий Господарський суд, видав роз’яснення (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v-615600-14) в якому зазначив, що «у разі неможливості передачі матеріалів справи з господарського суду, розташованого на тимчасово окупованих територіях, до господарського суду, який має розглянути відповідну заяву (клопотання), вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, що є достатніми для прийняття відповідного судового рішення. При цьому неможливість надсилання будь-яких поштових відправлень на адресу учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, повинна бути підтверджена відповідною довідкою (листом) підприємства зв’язку».
Питання повідомлення іншої сторони про судовий процес суди намагаються вирішити шляхом розміщення тексту повісток у мережі Інтернет на офіційному веб-порталі «Судова влада України» в розділі оголошень відповідного суду. Приклад, можна знайти тут:
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38814961
Але в другому шляху є інша, не менш серйозна проблема, виникає у сфері виконання рішення. Наврядчи, рішення, що було ухвалене в Києві, буде виконане у розумні строки. Скоріше за все, його виконання буде відстрочене до нормалізації політичної ситуації на окупованих територіях, тобто на невизначений термін. Але в цьому випадку можна звертатися за захистом своїх прав в Європейський суд з прав людини.
Важливо також відмітити, що якщо Ви – житель Криму, то у Вас є ще один варіант виходу із ситуації – звернутися до суду Російської Федерації, що знаходиться в Криму відповідно до Федерального конституційного закону РФ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Справа буде розглядатися згідно із законодавством Російської Федерації, тому Ви маєте бути готові до того, що російські й українські закони відрізняються. Одначе, і в даному випадку рішення суду РФ не застереже Вас від проблем із його виконанням.
Тобто, як бачимо, ухваливши новий Закон, Верховна Рада, продовжуючи свої «традиції», не передбачила жодного механізму його впровадження; відсутні також і усі необхідні роз’яснення судів чи Міністерства юстиції з даного питання, отже, єдине, що залишається громадянам – це не чекати того, поки щось змінить законодавець, а «стукати в усі можливі двері» — бодай одна відкриється!
Tags: cуд Крим, АРК підсудність, територіальна підсудність Крим
В зв`язку з прийняттям Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який в частині соціальних виплат, вступає в дію з 01.07.2014 року, виникло багато запитань щодо порядку призначення допомоги при народженні і по догляду за дитиною до трьох років щодо тієї категорії, що вже отримує допомогу та тієї категорії, у якої діти будуть народжені після 01.07.2014 року.
У звязку із цим ми звернулися до Мінсоцполітики і 27 травня 2014 року отримали відповідь, за якою вони розяснюють:
— діти, народжені до 30 червня 2014 року отримуватимуть допомогу у розмірі встановленому на дату народження дитини ( на першу дитину- 30 960,00 грн, на другу- 61 920,00 грн, на третю та наступних дітей — 123 840,00 грн.), тобто зміни з 01.07.2017 цієї категорії дітей не торкнуться.
— діти, народжені з 01 липня 2014 року отримуватимуть допомогу при народженні у розмірі 41 280,00 грн, в незалежності від кількості народжених дітей;
— виплата по догляду за дитиною до трьох років з 01.07.2014 року буде припинена, крім осіб, яким призначена допомога при народженні ПЕРШОЇ дитини (народженої до 30 червня 2014 року), що виплачується 24 місяці, на наступних 12 місяців буде призначатися допомога до досягненню дитиною трирічного віку у розмірі 130 грн.
Тобто, стосовно останнього пункту, розяснюємо на прикладі:
Приклад:
Якщо жінка має дитину 1,5 річного віку, вона продовжить отримувати допомогу при народженні, в тому розмірі, як їй і призначили її, а от по догляду за дитиною до трьох років вона буде отримувати ще 12 місяців, але не довше ніж дитині виповниться 3 роки.
Тобто жінка з 01.07.2014 року ще шість місяців ( до двохріччя дитини) буде отримувати допомогу при народженні, допомогу по догляду за дитиною їй з 01.07.2014 припинять виплачувати, і коли дитині буде 2 роки, і закінчеться виплачуватись допомога при народженні, їй ще 12 місяців будуть виплачувати допомогу по догляду у розмірі 130 грн.
Мета цього полягає в наступному:
— жінки, які отримують допомогу при народженні- їм зараховують в страховий стаж час отримання допомоги при народженні;
— жінки, діти яких будуть народжені після 01.07.2014 року, будуть отримувати допомогу при народженні три роки (36 місяців) відповідно три року стажу вони зберігають, навіть при скасуванні допомоги по догляду до трьох років;
— жінки, яким була призначена допомога при народженні на ПЕРШУ дитину до 30.06.2014 року, яку вони отримували лише 24 місяці, їм продовжуть виплачувати ще 12 місяців допомогу по догляду, щоб і їм було збережено страховий стаж.
————————————————————-
Інформація від Мінсоцполітики:
Tags: допомога по догляду за дитиною, допомога при народженні, зміни з 1.07.2014