До цього висновку приходиш кожен раз коли стикаєшся з виконанням державою нею ж встановленим пільг і привілеїв. Для прикладу є Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який є фактично базовим для соціального захисту військових.
Але водночас держава не спроможна забезпечити ті гарантії які у ньому передбачені. І цю свою неспроможність вона намагається всіма способами приховати. Кожен рік здійснюється спроби ввести правову норму, яка узалежнює надання пільг від наявності ресурсів у відповідного державного органу на якого покладено фінансування відповідної соціальної гарантії.
Зокрема у 2008 році були внесені зміни до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які говорили про те, що «пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ». Це фактично означало те, що якщо держава не передбачила у бюджеті на відповідний рік коштів на забезпечення певної пільги то люди, які мають на неї право залишаються ні з чим.
Потрібно зазначити, що Конституційний суд України визнав таке обмеження не конституційним і це положенням втратило чинність. У той же час це не збільшило спроможність держави виконати те, що було прописано у Законі. А отже був знайдений інший вихід. Навіщо вносити зміни у спеціалізований закон, якщо побічно такі обмеження можна прописати у законі про державний бюджет на відповідний рік.
І тепер в законах про державний бюджет на 2009 і 2010 рік просто записується, що фінансування пільг, зокрема для військових здійснюється відповідно до бюджетних асигнувань на функціонування бюджетних установ. При цьому навіть не згадується що відповідного обмеження немає у самому законі, який визначає і регулює надання цих пільг.
Показовою є ситуація з фінансуванням пільг пов’язаних з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, які передбачені у вище згадуваному Законі. Так, у 2010 році людям, які мають право на цю пільгу відмовляють у зв’язку із тим, що відповідних коштів на фінансування цих пільг не були закладені і бюджетні асигнування на ці цілі не надходили. І це залишає перед цими людьми тільки один вихід захищати свої права у суді, що багато із них вже роблять.
Лицемірність державних чиновників не має меж, з однієї сторони вони хочуть виглядати в очах народу як благодійники, які піклуються і про всіх і про кожного. А з іншої сторони просто обманюють, оскільки не мають коштів щоб ці свої обіцянки втілені у законодавстві виконати. Не наважуючись відмінити декларативні пільги, які держава не спроможна профінансувати, вона вдається до різних способів, щоб люди просто не змогли їх отримати.
Все це ставить під велике запитання принципи верховенства права, оскільки якщо для держави закон є лише літерами на папері , то який приклад це дає громадянам країни.
Максим Щербатюк
Юрист Української Гельсінської спілки з прав людини
Основні нормативні акти, якими регулюється надання різних видів допомоги на дітей, а також надання соціальних відпусток матерям.
ЗУ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2811-12&p=1270204897733506
ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням»
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2240-14&p=1270204897733506
ЗУ «Про відпустки»
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=504%2F96-%E2%F0&p=1270204897733506
Кодекс законів про працю
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=322-08&p=1270204897733506
Постанова Кабінету міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми»
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1751-2001-%EF&p=1270204897733506
Постанова Кабінету міністрів України від 26 вересня 2001 р. N 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням»
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1266-2001-%EF&p=1270204897733506
Рішення Конституційного суду України N 1-28/2008 від 22 травня 2008 року У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)
http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v010p710-08&p=1270204897733506
Секрети прожиткового мінімуму
Багато з нас неодноразово чули це слово „прожитковий мінімум”. Водночас майже невідомим є те, що це є базовий показник у всій системі соціального забезпечення. Цей показник лягає в основу загальної оцінки рівня життя в Україні, визначення критеріїв бідності, установлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат. Як бачимо проведення всієї соціальної політики пов’язано із використанням прожиткового мінімуму.
У цьому контексті цікавим видається, відповідь на питання: що ж знаходиться в основі цього показника ?
Прожитковий мінімум мовою законів визначається як «вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистостей».
Отже, його основою має бути певний мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг і методика у відповідності до якої прожитковий мінімуму розраховується.
І тут починається найцікавіше. Адже не всі знають, що до сьогодні при розрахунку прожиткового мінімуму використовується і методика і мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, затверджені урядом, ще у 2000 році. Хоча згідно із Законом України «Про прожитковий мінімум» набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг для основних соціальних і демографічних груп населення мають переглядатися не рідше одного разу на п’ять років.
Кожен рік Кабінет міністрів України ставив і продовжує ставити перед собою завдання затвердити новий набір продуктів, товарів і послуг для споживчого кошика і кожен рік „успішно” провалював і провалює це завдання. Проекти такого набору ходили з одного міністерства до іншого, але всі ці спроби нічого не принесли. Таким чином, набір продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг, що складає теперішній споживчий кошик, взагалі можна вважати нелегітимним.
Не менш важливим є те, що на думку фахівців, норми, закладені в прожитковому мінімумі громадян України, суттєво нижчі за фізіологічні, а набір непродовольчих товарів взагалі не забезпечує багатьох потреб сучасної людини.
І більше того існує проблема відповідності набору та обсягу товарів мінімального споживчого кошика медичним стандартам. Висловлюються серйозні сумніви щодо адекватності набору товарів мінімального споживчого кошика.
Величина прожиткового мінімуму не враховує низку життєво необхідних витрат: на будівництво чи купівлю житла або одержання його у найм, на освіту, оздоровлення, утримання дітей у дошкільних навчальних закладах, платні медичні послуги тощо. Не враховуються також зміни в складі споживчого кошика у зв’язку зі змінами у сфері житлово-комунального господарства.
Крім того у структурі цього показника для працездатних осіб не закладено прибутковий податок для фізичних осіб, а він, як відомо, є доволі відчутним для заробітної плати кожної людини. Також варто відмітити, що при розрахунках загального показника по Україні не враховуються регіональні відмінності цін на продовольчі та непродовольчі товари.
На думку експертів, якби споживчий кошик було наповнено реальним змістом, видаткову частину бюджету необхідно було б збільшити принаймні утричі.
Все це означає одне, те що той розмір прожиткового мінімуму, який є на сьогодні це певна химера, завіса якою держава намагається прикрити не спроможність виконання своїх обіцянок у соціальній сфері. І залишається питанням для роздуму чого варті „гучні” слова про забезпечення кожному громадянинові мінімального рівень життя, якщо цей самий рівень встановлюється „нижче плінтуса” і „лінійка” якою він встановлюється давно вже не відображає реалії життя.
М. Щербатюк
Українська Гельсінська спілка з прав людини
Tags: прожитковий мінімум
Вітаю всіх! Спробував почати робити те про що домовлялись.