14 лютого 2015 року, Кабінет міністрів України ухвалив Постанову № 43 «Питання оплати праці членів Кабінету міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів у 2015 році», яка обмежується лише декількома рядками: Установити, що у 2015 році місячна заробітна плата членам Кабінету Міністрів України, керівникам центральних органів виконавчої влади та інших державних органів (крім органів, підрозділи яких беруть участь у проведенні антитерористичної операції) нараховується у розмірі посадового окладу».
Відповідно до Закону України «Про державну службу» заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Отож, дана Постанова обмежує зарплату членів Кабінету міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади та інших державних органів лише окладом.
Стосовно розмірів окладів, то вони затверджені Постановами Кабінету Міністрів України № 268 від 09 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», від 30 червня 2005 р. № 510 «Про оплату праці керівних працівників державних органів».
Оклад Прем’єр-міністра України визначається Розпорядженням Президента України № 22 ще від 08 січня 1992 року і становить 20 мінімальних заробітних плат. По відношенню до посадового окладу Прем’єр-міністра визначаються і посадові оклади багатьох інших керівних держслужбовців. Приміром, Глава Адміністрації Президента України, Секретар РНБО мають оклади в розмірі 95% від окладу Прем’єр-міністра.
Однак, слід зважати, що Верховна Рада України у своєму Закону «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України»
від 28.12.2014 № 76-VIII встановила, що у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, прокурорів, працівників державних органів (крім Національного антикорупційного бюро та Національного агентства з питань запобігання корупції) та інших бюджетних установ, працівників Національного банку України, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати (нині це 8526 грн.), а при скороченні чисельності працівників — 10 розмірами мінімальної заробітної плати (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі).
Зазначене обмеження не застосовується до максимального розміру місячного грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників, які беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об’єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
Максимальний розмір місячної заробітної плати працівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки буде не більше 10 розмірів мінімальної заробітної плати (12180 грн.)(крім суб’єктів господарювання державного сектору економіки, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України).
Яковлева Еліна
Tags: державні чиновники, Постанова 43
Державними нагородами можуть бути нагороджені громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Нагородження державними нагородами може бути проведено посмертно. Громадяни України можуть бути удостоєні нагород іноземних держав.
Процедура відзначення державними нагородами
- Перш за все Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, Генеральна прокуратура України, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Комісія державних нагород та геральдики при Президентові України, а також Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим вносять спільне подання про відзначення державними нагородами Президентові України.
- Органи, яким надано право вносити подання про відзначення державними нагородами, надсилають на ім’я Президента України подання і нагородний лист установленого зразка, затверджений Комісією державних нагород та геральдики при Президентові України.
У нагородному листі зазначаються:
- конкретні заслуги особи, що стали підставою для порушення клопотання про відзначення її державною нагородою,
- проставляється печатка підприємства, установи, організації за місцем роботи особи.
- Документи про представлення до відзначення державними нагородами попередньо опрацьовуються в Управлінні державних нагород та геральдики Адміністрації Президента України (далі – Управління державних нагород та геральдики.
- Вручення державних нагород та документів про нагородження має бути проведено протягом двох місяців з дня набрання чинності указом Президента України про нагородження. Відповідальність за організацію і своєчасне вручення державних нагород та документів про нагородження покладається на орган, якому доручено провести вручення.
- Вручення державних нагород та документів про нагородження провадиться в обстановці урочистості і широкої гласності. Перед врученням оголошується указ Президента України про нагородження.
- Державні нагороди та документи про нагородження вручає Президент України або за його дорученням Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, керівники інших центральних органів виконавчої влади, Глава Адміністрації Президента України, Голова Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду України, Голова Вищого господарського суду України, Генеральний прокурор України, посли України в іноземних державах, Голова Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
- Особі, удостоєній державної нагороди, вручаються державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею.
- Про вручення державних нагород та документів про нагородження складається Протокол вручення державних нагород України за встановленою формою, що підписується особою, яка їх вручила, та скріплюється печаткою органу, що проводив вручення. Протокол надсилається до Управління державних нагород та геральдики не пізніш як через тиждень після вручення державних нагород.
- Контроль за своєчасним врученням державних нагород та документів про нагородження здійснюється на підставі протоколів вручення державних нагород. Відомості про вручення заносяться до облікових карток нагороджених, що зберігаються в картотеці Управління державних нагород та геральдики. В обліковій картці нагородженого робиться відмітка «вручено» та зазначається дата вручення.
- У разі коли нагороджений через хворобу або іншу поважну причину не зміг з’явитися на вручення, державну нагороду та документ про нагородження може бути вручено вдома, в лікарні тощо, де він перебуває.
- У разі смерті нагородженого, якому за життя державну нагороду та документ про нагородження не було вручено, або нагородження особи посмертно державна нагорода та документ до неї передаються сім’ї такого нагородженого для зберігання як пам’ять. Передача державної нагороди та документа про нагородження оформляється протоколом установленої форми.
- У разі виявлення розбіжностей у написанні прізвища, імені, по батькові нагородженого органом, що вносив подання про відзначення державною нагородою, складається акт уточнення за встановленою формою і порушується клопотання на ім’я Голови Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України щодо внесення відповідних змін до указу Президента України про нагородження.
Особливості процедури відзначення деякими військовими нагородами
Процедура відзначення почесними нагрудними знаками командувачів видів ЗСУ
Нагородження нагрудним знаком «Сухопутні війська України»
- Нагрудним знаком «Сухопутні війська України» нагороджуються генерали, офіцери, прапорщики та військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, інші особи на честь визначних подій з історії незалежної України та її Збройних Сил:
- що сумлінно виконують службовий обов’язок і досягли значних результатів у військовій службі в Сухопутних військах України, в тому числі ті, що знаходяться в запасі або у відставці і приймають активну участь у їх зміцненні;
- які внесли вагомий особистий внесок у справу будівництва та розвитку Сухопутних військ України.
- Нагородження нагрудним знаком «Сухопутні війська України» здійснюються наказом заступника Міністра оборони України — командуючого Сухопутними військами Збройних Сил України за поданням командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, командирів (начальників) військових з’єднань та частин, військово-навчальних закладів, установ безпосереднього підпорядкування командуванню Сухопутних військ України.
- Вручення знаку «Сухопутні війська України» організовується в урочистій обстановці заступником Міністра оборони України — командуючим Сухопутними військами Збройних Сил України, його заступниками або за їх дорученням командуючими військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування.
Нагородження нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За службу»
- Почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За службу» (далі — почесний нагрудний знак) нагороджуються військовослужбовці та працівники Сухопутних військ Збройних Сил України, які сумлінно виконують військовий обов’язок (службовий) і досягли значних результатів у військовій службі.
- Нагородження почесним нагрудним знаком здійснюються наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу).
- Представлення до нагородження почесним нагрудним знаком здійснюється за поданням командувачів військами оперативних командувань, командирів армійських корпусів, начальника територіального управління «Північ», командирів (начальників) військових з’єднань та частин, військових навчальних закладів, установ безпосереднього підпорядкування командуванню Сухопутних військ Збройних Сил України.
- Нагородженому почесним нагрудним знаком вручаються почесний нагрудний знак та посвідчення про нагородження ним.
Нагородження нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «Почесний десантник»
- Почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «Почесний десантник» (далі — нагрудний знак) нагороджуються військовослужбовці та працівники Збройних Сил України за зразкове виконання військового та службового обов’язків, високі досягнення у повсякденній службовій діяльності, вагомий внесок у розбудову та зміцнення боєздатності аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України, активне сприяння вдосконаленню життєдіяльності військ, їх забезпечення, пропагування та примноження героїчних традицій аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України та інші заслуги.
- Нагородження нагрудним знаком здійснюється з нагоди державних, професійних свят, ювілеїв військових частин (установ), особистих ювілеїв та у разі звільнення:
- військовослужбовців Збройних Сил України з військової служби за умови позитивної атестації та наявності вислуги років, яка дає право на отримання пенсії;
- працівників Збройних Сил України з посад у Збройних Силах України за умови позитивної атестації та наявності трудового стажу на цих посадах не менша ніж 2 роки.
Нагородження почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За відмінну службу в аеромобільних військах Сухопутних військ Збройних Сил України»
- Почесним нагрудним знаком командувача Сухопутних військ Збройних Сил України «За відмінну службу в аеромобільних військах Сухопутних військ Збройних Сил України» (далі — нагрудний знак) нагороджуються військовослужбовці, працівники та ветерани Збройних Сил України, за зразкову та бездоганну службу, високі показники з бойової та спеціальної підготовки та вагомий особистий внесок у справу розбудови аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України.
- Нагородження нагрудним знаком здійснюється з нагоди державних, професійних свят, ювілеїв військових частин (установ) та особистих ювілеїв, у разі звільнення з військової служби та в інших випадках наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України.
Процедура відзначення нагрудними знаками військової доблесті
Нагородження нагрудним знаком «Гвардія»
- Нагрудний знак «Гвардія» (далі — нагрудний знак) заснований з метою відзначення військовослужбовців Збройних Сил України, які проходять військову службу в об’єднаннях, з’єднаннях, військових частинах, установах, вищих військових навчальних закладах Збройних Сил України (далі — військові частини), що мають гвардійське найменування.
- Нагрудний знак вручається військовослужбовцям Збройних Сил України, які не менше ніж півроку прослужили у військових частинах, що мають гвардійське найменування, на підставі наказу командира військової частини. Про вручення нагрудного знака робиться запис в особовій справі військовослужбовця.
- Військовослужбовці Збройних Сил України, яким вручено нагрудний знак, при переведенні до іншого місця служби зберігають право на його носіння.
Нагрудні знаки:
- «Класний фахівець» для військовослужбовців офіцерського складу та прапорщиків Сухопутних військ Збройних Сил України;
- «Класний фахівець» для військовослужбовців офіцерського складу та прапорщиків Повітряних Сил Збройних Сил України (крім льотного складу авіації);
- «Класний фахівець» для військовослужбовців офіцерського складу та прапорщиків (мічманів) Військово-Морських Сил Збройних Сил України;
- «Класний фахівець» для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, Сухопутних військ Збройних Сил України;
- «Класний фахівець» для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, Повітряних Сил Збройних Сил України;
- «Класний фахівець» для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, Військово-Морських Сил Збройних Сил України;
- «Відмінник Збройних Сил України»
Вручаються на підставі наказу командира військової частини. Про вручення нагрудного знака робиться запис в особовій справі військовослужбовця.
Нагородження нагрудним знаком «Воїн-спортсмен»
- Нагрудний знак “Воїн-спортсмен” (далі – нагрудний знак) вручається офіцерам, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, військовослужбовцям-жінкам всіх передбачених Настановою з фізичної підготовки Збройних Сил України вікових груп, військовослужбовцям строкової військової служби, які виконали всі вправи Військово-спортивного комплексу на загальну оцінку “відмінно”.
- Нагрудний знак вручається на підставі наказу командира військової частини за поданням Спортивного комітету військової частини, начальника фізичної підготовки військової частини. Про вручення нагрудного знака робиться запис в особовій справі військовослужбовця.
Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо процедури нагородження державних нагород України:
Указ Президента України «Про Порядок представлення до нагородження»
Необхідно знати, що суб’єктами погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою є:
боржник — зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб’єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення;
відповідальна особа (особи) — посадова особа органу державної виконавчої служби, на яку покладені обов’язки з ведення обліку рішень, виконання яких гарантується державою, інвентаризації заборгованості за цими рішеннями та їх передачі до органу Казначейства;
заявник — фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої ухвалено рішення суду або видано виконавчий документ, або її представник;
органи державної виконавчої служби — управління державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі;
органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, — головні управління Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі;
Підставою погашення заборгованості є рішення, а саме:
- виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів
- рішення суду, що набрали законної сили.
Важливо: рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Заявник має подати до органів державної виконавчої служби:
- заяву про виконання рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв’язку, якщо зазначений рахунок відсутній;
- оригінал (дублікат) виконавчого документа або рішення суду (належним чином завірену його копію);
- копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків
- копію паспорта громадянина України.
Важливо: Зазначені документи можуть бути подані заявником особисто або через представника, повноваження якого оформлені належним чином, до відповідного головного управління юстиції, або направлені поштою.
Важливо: У разі зміни способу і порядку виконання рішення до виконавчого документа або рішення суду заявнику треба додати відповідну ухвалу суду про зміну способу і порядку виконання рішення.
Строк розгляду:
Не пізніше п’ятнадцяти робочих днів з дня надходження рішення до органу державної виконавчої служби заявнику надсилається повідомлення про прийняття рішення до обліку .
У повідомленні зазначається черга задоволення вимог заявників, до якої включено рішення.
Черговість погашення заборгованості:
перша черга — рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
друга черга — рішення, пов’язані з трудовими правовідносинами;
третя черга — інші рішення.
Важливо: Рішення вносяться до кожної з черг за датою їх надходження до органу державної виконавчої служби та після прийняття до обліку вносяться до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою.
Заявнику гарантується доступ до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою — у повідомленні про прийняття рішення до обліку зазаначається адреса відповідного веб-сайта в ґінтернеті, а також ідентифікатор для доступу до інформації Реєстру.
Порядок погашення заборгованості:
Щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом, прийняті органами державної виконавчої служби виконавчі документи та рішення суду передаються органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів для погашення заборгованості за ними.
Важливо: про передачу рішення надсилається повідомлення із зазначенням реквізитів акта приймання-передавання.
Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.
Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними:
Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», ЗУ “Про державний бюджет України”, Постанова Кабінету Міністрів України №440 від 3 вересня 2014 “Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою”,Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. N 845
Особи, що мають особливі заслуги перед Україною мають право на пенсію за особливі заслуги, яка є надбавкою до основної пенсії, яку отримує людина – пенсії за віком, через інвалідність, втрату годувальника або за вислугу років.
Особами, що мають особливі заслуги перед Україною, вважаються:
- Герої України, особи, нагороджені орденом Героїв Небесної Сотні, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особи, нагороджені орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями «за відвагу», чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повним кавалерам ордена «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР», особи, відзначені почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «народний»;
- Ветерани війни, нагороджені за бойові дії орденом, медаллю «За відвагу» або медаллю Ушакова, незалежно від часу нагородження;
- Видатні спортсмени – переможці Олімпійських та Паралімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіони і рекордсмени світу та Європи;
- космонавти, які здійснили політ у космос, члени льотно-випробувальних екіпажів літаків;
- особи, відзначені почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «заслужений», державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагороджені одним із орденів України або колишнього Союзу РСР, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР або Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, а також особам, яким до 1 січня 1992 року було встановлено персональні пенсії союзного чи республіканського значення;
- депутати – всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній Українській РСР;
- матері, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку. Якщо у разі смерті матері або позбавлення її батьківських прав виховання дітей до зазначеного віку здійснювалося батьком, особою, що має особливі заслуги перед Україною вважається батько. При цьому враховуються діти, усиновлені в установленому законом порядку.
Розмір пенсії за особливі заслуги перед Україною
Пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність:
від 35 до 40 відсотків — особам, зазначеним у пунктах 1 і 8;
від 25 до 35 відсотків — особам, зазначеним у пунктах 2-5;
від 20 до 25 відсотків — особам, зазначеним у пунктах 6 і 7.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність становить 949 грн. з 01.01.2015-30.11.2015 та 1074 грн. 01.12.2015-31.12.2015.
Призначення пенсії за особливі заслуги
Клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги порушується Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем’єр-міністром України, міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади, Главою Адміністрації Президента України, Керівником Апарату Верховної Ради України, Керівником Секретаріату Кабінету Міністрів України, Головою Рахункової палати, Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Головою Конституційного Суду України, Головою Верховного Суду України, головами вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, Головою Національного банку України, Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, головами обласних, Київської і Севастопольської міських рад у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги особам, зазначеним у пунктах 2, 6-8 порушуються особами, зазначеними у частині першій цієї статті, або головами районних, районних у містах державних адміністрацій та міськими головами міст обласного значення.
Документи, необхідні для призначення надбавки до пенсії за особливі заслуги (за віком, через інвалідність, за вислугу років), які додаються до клопотання про встановлення пенсії особі, яка має особливі заслуги
- копія I, II сторінки паспорта і реєстрації;
- копії документів, що підтверджують особливі заслуги;
- копії документів, що підтверджують трудовий стаж;
- копія довідки МСЕК (для пенсій через інвалідність);
- копія свідоцтва про шлюб (за необхідності);
- копії свідоцтв про народження дітей (для багатодітних матерів);
- довідка про те, що жінка народила і виховала до 6-літнього віку 5,6,7 … дітей (для багатодітних матерів).
Документи, необхідні для призначення надбавки до пенсії за особливі заслуги (через втрату годувальника), які додаються до клопотання про встановлення пенсії особі, яка має особливі заслуги
- копія I, II сторінки паспорта і реєстрації;
- копії документів, що підтверджують особливі заслуги померлого годувальника;
- копії документів, що підтверджують трудовий стаж померлого годувальника;
- копія довідки МСЕК (за наявності);
- копія свідоцтва про шлюб;
- копія свідоцтва про смерть.
Вищезазначені документи подаються:
- до органів Пенсійного фонду України в АР Крим, у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Полтавській, Рівненській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській областях, у м. Києві;
- до органів праці та соціального захисту населення у Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Луганській, Одеській, Сумській, Тернопільській, Чернігівській областях та м. Севастополі.
Клопотання про призначення пенсії за особливі заслуги розглядаються в місячний строк з дня подання документів. Рішення про встановлення пенсії за особливі заслуги або про відмову в її встановленні, прийняте відповідними органами виконавчої влади, повідомляється не пізніше 10 днів після його прийняття громадянам, які звернулися за встановленням пенсії за особливі заслуги, і посадовим особам, які порушили клопотання.
Право на пенсію за особливі заслуги у разі смерті особи, яка мала особливі заслуги перед Україною
До клопотання У разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги відповідно до цього Закону, непрацездатні члени сім’ї померлого, а саме:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки — за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;
б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років;
в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся — в разі відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати, мають право на встановлення надбавки до пенсії у таких розмірах: за наявності одного непрацездатного члена сім’ї — 70 відсотків, двох і більше — 90 відсотків надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що могла бути йому встановлена.
У разі смерті військовослужбовця, особи начальницького або рядового складу органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових обов’язків (померли внаслідок поранення, одержаного під час виконання службових обов’язків) і були посмертно нагороджені державними нагородами України, непрацездатні члени сім’ї померлого, а саме:
а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки — за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;
б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років;
в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;
г) дід і бабуся — в разі відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати, мають право на встановлення до пенсії надбавки у таких розмірах: за наявності одного непрацездатного члена сім’ї — 70 відсотків, двох і більше — 90 відсотків від розміру надбавки, передбаченого для Героїв України, Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб, нагороджених орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями «За відвагу», чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повних кавалерів ордена «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР», осіб, відзначених почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «народний».
Надбавка встановлюється до пенсії, на яку член сім’ї померлого годувальника має право згідно із законом.
Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо процедури отримання соціальних пільг для осіб з особливими заслугами перед Україною
Закон України «Про державні нагороди України»
В 2014 році Україна набула статус асоційованого члена ЄС, отримавши таким чином не лише підтвердження правильності обраного шляху розвитку, а й додатковий стимул для продовження наміченого курсу реформ. Одним із найбільш важливих показників демократичного розвитку країни, над покращенням яких потрібно неодмінно продовжувати роботу, є дотримання прав людини.
У даному контексті, серед усього комплексу проблем, актуальних для українських реалій, варто звернути увагу на право на справедливий суд. Адже часто ми спостерігаємо неспроможність пересічних громадян у правовий спосіб вирішити конфліктну ситуацію, отримати справедливе рішення компетентних органів виконавчої влади чи суду і у такий спосіб захистити свої права, свободи чи законні інтереси[i]. Очевидно, що за умови збереження такого статус кво, не можливо вести мову про подальший прогрес українського суспільства на шляху втілення демократичних реформ.
Необхідність зміни судової системи України насправді й сформувалася з суспільного запиту на суттєві якісні зміни в її діяльності. За даними Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) характерними рисами роботи судів залишається використання різних, часто суперечливих підходів до застосування та тлумачення внутрішнього законодавства українськими судовими органами[ii]. Згадана обставина суттєво ускладнює процес формування справедливого суду. Однак за часи незалежності можна було спостерігати кілька спроб реформувати судову систему України, завдяки чому вдалося досягти певного прогресу. Останнім таким кроком стало прийняття 13.01.2015 р. Верховною Радою у першому читанні проекту Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»[iii].
За оцінкою спеціалістів, в документі враховано практично всі рекомендації європейських експертів та дотримано європейські стандарти у цій галузі[iv]. Законопроект пропонує внести кілька корективів: 1) змінюються деякі законодавчі акти стосовно судоустрою та судочинства з метою ефективного забезпечення права громадян на справедливий суд; 2) розширюються права громадян щодо гарантій рівності перед законом і судом, гласності, відкритості судового процесу, обов’язковості рішень суду, унормування неупередженого розподілу судових справ; 3) інформація щодо суду, який розглядає справу, стадії розгляду, місце та час засідань має бути відкритою і оприлюдненою; 4) право бути присутнім у відкритому судовому засіданні не може бути обмежено[v].
Питання наявності справедливого суду завжди було і залишається актуальним також для світової спільноти. Тому це право було відображено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенції) [vi]. Як свідчить практика звернень громадян зі скаргами до Європейського суду з прав людини, поняття «справедливий суд» тлумачиться досить неоднозначно. Як правило особи, які не досягли у судовому провадженні бажаного результату, не завжди можуть уточнити, у чому конкретно полягала неповага з боку національних судів до їх права на справедливий суд. У багатьох випадках скарга на несправедливий судовий розгляд полягає у запереченні результату судового розгляду справи та тверджень щодо помилок стосовно фактів та права. У зв’язку з цим ЄСПЛ зазначає, що згідно зі ст. 19 Конвенції, його функції полягають лише у забезпеченні Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань[vii].
Серед усіх категорій населення України, що зазнають дискримінації з боку держави на ґрунті доступу до справедливого суду, найбільш незахищеними слід назвати осіб з психічними розладами. Адже через ускладнене сприйняття оточуючого середовища, своїх прав і обов’язків ця група людей часто не в змозі об’єктивно оцінювати свої вчинки та захистити себе.
У даному контексті уточнимо, що «психічний розлад» слід розуміти як змінений психологічний стан людини з нормального на деструктивний. Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб, психічні розлади не зовсім тотожні таким поняттям, як «психічне захворювання» або «душевна хвороба». Даний термін дає загальну характеристику різним видам розладів психіки людини[viii].
Згідно статистики, в Україні 1,2 млн. жителів (більше 3% населення) страждає психічними розладами і цей показник з кожним роком зростає. Ми займаємо перше місце за кількістю психічних розладів у Європі – майже 2 млн. українців щороку стають пацієнтами психіатричних лікарень. За оцінками фахівців, від різноманітних нервових розладів страждає кожен третій українець[ix].
Варто визнати, що ця категорія людей досі зіштовхується з проблемою необ’єктивного сприйняття з боку суспільства. Одним із таких проявів є психіатрична стигматизація, тобто негативні особливості поведінки хворого викликають певний подив і побоювання у пересічних людей, які не розуміють природу вчинків цієї категорії осіб[x]. В результаті це впливає й на прийняття щодо них рішень у різних сферах життєдіяльності.
Якщо ж вести розмову про правовий захист цієї категорії громадян, то в Україні досі не має системи захисту прав людини з інвалідністю, зумовленою психічним розладом або розумовою відсталістю особи, яка б базувалася на повазі до людини та її гідності і не виключала її з процесу прийняття рішень стосовно власного життя, зокрема рекомендованої ООН системи підтриманого прийняття рішень[xi].
У зв’язку з цим розглянемо кілька основних проблем у правовому полі, з якими зіштовхуються особи з розладами психіки.
Одним із найбільш гострих питань є недобровільний огляд і примусова госпіталізація. Примусовій госпіталізації підлягають лише ті хворі, що є небезпечні для себе або для оточуючих, тобто коли пацієнт може покінчити життя самогубством або заподіяти будь-яку шкоду людям, з якими спілкується.
Інший випадок – коли хворий та його родичі (у зв’язку з незнанням специфіки захворювання) не хочуть, щоб його лікували. Тоді можна одержати письмову відмову від госпіталізації і не відправляти людину до лікарні. Але в такий спосіб хворий (через свій реальний стан) позбавляється законного права на медичну допомогу.
Дуже багато проблем виникає під час захисту цивільних прав психічно хворих. Для того щоб людина могла реалізовувати свої права та виконувати усі свої цивільні обов’язки, вона повинна бути дієздатною.
У Цивільному кодексі Україні існує ст. 36 про обмежену цивільну дієздатність, яка стосується й осіб, які страждають на психічні розлади[xii]. Стаття про обмежену дієздатність має дещо розпливчастий характер і вимагає розробки конкретних методичних рекомендацій.
Не менш важливою проблемою є встановлення вини психічно хворого під час здійснення ним протиправних дій. У ст. 19 Кримінального кодексу України зазначено, що не підлягає відповідальності особа, яка під час здійснення суспільно небезпечних дій перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій (або бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану[xiii].
Особи з психічними розладами, які позбавлені можливості повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і/або керувати ними, визнаються обмежено осудними. До цієї категорії належить група осіб із психічними аномаліями в рамках осудності, ті, хто раніше визнавався осудним, тому що осудність стосувалася і психічно здорових, і психічних розладів граничного характеру, що займають проміжне положення між нормою і вираженим психічним розладом. Як бачимо, у визначенні обмеженої осудності є деяка частка діагностичного суб’єктивізму, тому застосування згадуваної статті необхідно забезпечити відповідними розробленими методичними рекомендаціями.
Проблема в тому, що для якісного експертного висновку необхідно визначити глибину психічного розладу, тобто як ця аномалія психіки впливає на здатність розуміти або усвідомлювати значення своїх дій і можливість керувати ними[xiv].
Наскільки ж ефективно в Україні виконується право осіб з психічними відхиленнями на справедливий суд? Прослідкувати ситуацію можна, звернувшись до практики розгляду відповідних справ у Європейському суді з прав людини.
Дослідження справ проти нашої держави протягом 5 останніх років (2010-2014 рр.) показало, що ЄСПЛ розглядав щодо України 3 таких випадки: Н.Михайленко (2013 р.), А.Кравченко та С.Осаковського (2014 р.). При цьому, всі згадані слухання стосувалися порушення п.1 ст.6 Конвенції, в якій йдеться про наступне: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або — тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, — коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя»[xv].
Відповідно до матеріалів справи Н.Михайленко, позивач страждала на параноїдну шизофренію, що перешкоджала їй зрозуміти і контролювати свої дії. У зв’язку з цим, за заявою батька суд з визнав її недієздатною, призначивши опікуном сестру.
Через деякий час стан позивача покращився, що дало підстави опікуну, а потім і Н.Михайленко звернутися в суд щодо відновлення дієздатності. Однак всі звернення були залишені без розгляду по суті. Свої рішення суди обґрунтовували, апелюючи до положень Цивільного процесуального кодексу України[xvi].
Так, в п.4 ст.241 йдеться про те, що скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування. Згідно ж п.3 ст.121 заява повертається, якщо вона подана недієздатною особою[xvii].
Однак ЄСПЛ підтвердив, що порушення заявленої статті мало місце. Адже національне законодавство позбавило Н.Михайленко можливості особисто звернутися до суду щодо поновлення своєї цивільної дієздатності. Було вказано й про те, що така ситуація не відповідає сучасній європейській практиці.
Крім того виявилося, що законодавство України не гарантує автоматичний періодичний перегляд судами питання поновлення цивільної дієздатності осіб та здійснення нагляду щодо виконання обов’язків з опіки таких осіб. Дана обставина також була означена Європейським судом з прав людини[xviii]. Рішення вступило в силу 30.08.2013 р.
Першою в 2014 р. розглядали справу А.Кравченко, який скаржився на те, що він був засуджений на підставі свідчень, отриманих без присутності адвоката. Заявник також стверджував, що, попри те, що самостійно відмовився від такої допомоги, його психічний стан (шизофренія) перешкоджав усвідомленню змісту і наслідків відмови.
Відповідно до українського законодавства, особа, яка не в змозі захистити себе через фізичну або психічну недієздатність має бути представлена адвокатом, як тільки про недієздатність стане відомо. При розгляді цієї справи ЄСПЛ враховував, що ця вимога була дотримана Україною, а адвокат був призначений, як тільки слідчий був поінформований про історію хвороби.
Європейський суд з прав людини не знайшов жодних підстав вважати, що право на захист було порушено. Тому скарга відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції є необґрунтованою і була відхилена[xix].
Друга справа 2014 р. стосувалась порушення права на справедливий суд громадянина С.Осаковського. Експертизою було встановлено, що дана особа страждає на змішаний розлад особистості, що, однак, не перешкоджає усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними.
За матеріалами справи заявникові було пред’явлено обвинувачення у завданні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та вчиненні розбійного нападу на салон гральних автоматів.
С.Осаковський скаржився, що кримінальне провадження щодо нього було надмірно тривалим (9 років). ЄСПЛ з цього приводу зазначив, що у кримінальних справах відлік «розумного строку», передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції, розпочинається з моменту пред’явлення особі обвинувачення. З наявних матеріалів справа неодноразово поверталась на новий судовий розгляд або на додаткове розслідування, а після останнього такого випадку провадження стояло на місці. За цих обставин Європейський суд з прав людини не знайшов жодного переконливого пояснення загальній тривалості зазначеного провадження і визнав заявлене порушення. 17.10.2014 р. Рішення набуло статусу остаточного[xx].
Аналіз наведеної практики ЄСПЛ щодо України впродовж 2010-2014 рр. свідчить про те, що причини порушення прав осіб з розладами психіки на справедливий суд частіше за все полягають у недосконалому законодавстві нашої держави або в його практичному застосуванні державними органами та судовими інстанціями.
Отже, проаналізувавши ситуацію з дотриманням в Україні прав людей з психічними розладами на справедливий суд, можна дійти висновку, що в Україні існують суттєві проблеми із порушенням прав цих осіб.
З різних причин в нашій державі досі функціонує неефективна система захисту власних прав. На даному тезисі у своїх рішеннях постійно наголошує ЄСПЛ. Не стали виключенням і справи Н.Михайленко та С.Осаковського.
На жаль, через недостатню увагу до проблеми, в Україні зберігається упереджене ставлення до осіб з психічними розладами. У результаті представники цієї групи населення часто піддаються дискримінації в процесі комунікації з оточуючими, зазнають утисків, беручи участь у правовідносинах та подекуди страждають від приниження людської гідності в процесі лікування.
Максим Петров
Максим Щербатюк
——-
[i] Єрмак О., Якімець Т. Відкритий суд – запорука справедливого правосуддя http://ua.racurs.ua/627-glasnist-zdiysnennya-sudochynstva-v-ukrayini
[ii] Право на справедливий суд: практика Європейського суду з прав людини щодо України http://www.minjust.gov.ua/7474
[iii] Проект Закону про забезпечення права на справедливий суд http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53217
[iv] О.Філатов: Законопроект про забезпечення права на справедливий суд — реальний крок початку судової реформи в Україні http://www.president.gov.ua/news/31947.html
[v]Пояснювальна записка 26.12.2014 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id=&pf3511=53217&pf35401=322523
[vi] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf
[vii] Право на справедливий суд: практика Європейського суду з прав людини щодо України http://www.minjust.gov.ua/7474
[viii]Психічні розлади їх види http://medicine.co.ua/xvorob-poaza-kategoriy/4150-psixichni-rozlady.html
[ix] 10 жовтня — Всесвітній день психічного здоров’я http://medstatcher.at.ua/news/10_zhovtnja_vsesvitnij_den_psikhichnogo_zdorov_ja/2014-10-09-40
[x] Коротенко А. Специфіка юридичного захисту психічно хворих http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc7/41.pdf
[xi] Щербатюк М. Українці зможуть оскаржити «правову смерть» http://helsinki.org.ua/index.php?id=1370432032
[xii] Цивільний Кодекс України http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15
[xiii] Кримінальний Кодекс України http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
[xiv] Коротенко А. Специфіка юридичного захисту психічно хворих http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc7/41.pdf
[xv] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf
[xvi] European Court of Human Rights. Case of Natalya Mikhailenko v. Ukraine http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-119975
[xvii] Цивільний Процесуальний Кодекс України http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
[xviii] Рада Європи. Європейський суд з прав людини. Рішення. Справа «Наталія Михайленко проти України» http://document.ua/sprava-natalija-mihailenko-proti-ukrayini-doc162143.html
[xix] Application no. 23275/06. Аnatoliy Alekseyevich Krachenko against Ukraine http://caselaw.echr.globe24h.com/0/0/ukraine/2014/06/24/kravchenko-v-ukraine-145659-23275-06.shtml
[xx] Європейський суд з прав людини. П’ята секція. Справа «Осаковський проти України» http://www.minjust.gov.ua/file/42825
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи захисту персональних даних», який набув чинності 1 січня 2014 року, з метою забезпечення незалежності уповноваженого органу з питань захисту персональних даних, як того вимагає Конвенція Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, повноваження щодо контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних покладено на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 ДСЗПД була ліквідована.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1052-р затверджено голову комісії з ліквідації ДСЗПД України та визначено завдання щодо проведення протягом шести місяців заходів з ліквідації ДСЗПД України.
Наказом ДСЗПД від 14.11.2014 № 23 затверджений склад ліквідаційної комісії та план заходів з ліквідації ДСЗПД України.
Повідомлення про припинення ДСЗПД України опубліковане у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації «Бюлетень державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 01.12.2014 № 302(32) за порядковим № 3805.
У зв’язку з виконанням Офісом Омбудсмана з 1 січня 2014 року нових функцій як уповноваженого органу у сфері захисту персональних даних, після публічного обговорення та внесених пропозицій наказом Уповноваженого з прав людини затверджено документи, які регулюють таку діяльність. Це:
– Типовий порядок обробки персональних даних;
– Порядок здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних та додатки до нього;
З повними текстами базових документів у сфері захисту персональних даних можна ознайомитися на офіційному веб-сайті Уповноваженого у розділі «Захист персональних даних».
Що відноситься до персональних даних
До персональних даних можна віднести будь-які відомості, за якими ідентифікується або може бути ідентифікована фізична особа, зокрема: прізвище, ім’я, по батькові, адреса, телефони, паспортні дані, національність, освіта, сімейний стан, релігійні та світоглядні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи (за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану із здійсненням функцій держави або органу місцевого самоврядування) тощо. Вказаний перелік не є вичерпним.
Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може оброблятися в тому числі поширюватись тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Права суб’єктів персональних даних
Так, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону «Про захист персональних даних» суб’єкт персональних даних має право:
— знати про джерела збирання, місцезнаходження своїх персональних даних, мету їх обробки, місцезнаходження або місце проживання (перебування) володільця чи розпорядника персональних даних або дати відповідне доручення щодо отримання цієї інформації уповноваженим ним особам, крім випадків, встановлених законом;
— отримувати інформацію про умови надання доступу до персональних даних, зокрема інформацію про третіх осіб, яким передаються його персональні дані;
— на доступ до своїх персональних даних;
— отримувати не пізніш як за тридцять календарних днів з дня надходження запиту, крім випадків, передбачених законом, відповідь про те, чи обробляються його персональні дані, а також отримувати зміст таких персональних даних;
— на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв’язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи;
— вносити застереження стосовно обмеження права на обробку своїх персональних даних під час надання згоди;
— відкликати згоду на обробку персональних даних;
— знати механізм автоматичної обробки персональних даних;
— на захист від автоматизованого рішення, яке має для нього правові наслідки.
Підстави для обробки персональних даних
Підставами для обробки персональних даних є:
1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;
2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень;
3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб’єкт персональних даних або який укладено на користь суб’єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб’єкта персональних даних;
4) захист життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних;
5) необхідність виконання обов’язку володільця персональних даних, який передбачений законом;
6) необхідність захисту законних інтересів володільців персональних даних, третіх осіб, крім випадків, коли суб’єкт персональних даних вимагає припинити обробку його персональних даних та потреби захисту персональних даних переважають такий інтерес.
Як захистити свої права та свободи?
Особа має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Куди звертатися у разі незаконної обробки персональних даних та втручання в особисте життя людини
Зокрема, у випадку незаконної обробки персональних даних та втручання в особисте життя особи, суб’єкт персональних даних вправі звернутися до володільця та/або розпорядника персональних даних з вмотивованою вимогою:
— заборонити таку обробку;
— внести зміни до своїх персональних даних (у випадку їх недостовірності);
— вимагати їх видалення (знищення).
Якщо дана вимога суб’єкта персональних даних не буде виконана, така особа може оскаржити вказані дії чи бездіяльність володільця або ж розпорядника персональних даних до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
Строк повідомлення про дії з персональними даними
Про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом 10 робочих днів повідомляє суб’єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом.
Повідомлення не здійснюються у разі:
1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом;
2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом;
3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях.
Ким здійснюється обробка персональних даних?
В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, а також у володільцях чи розпорядниках персональних даних, що здійснюють обробку персональних даних, яка підлягає повідомленню створюється (визначається) структурний підрозділ або відповідальна особа, що організовує роботу, пов’язану із захистом персональних даних при їх обробці, яка:
1) інформує та консультує володільця або розпорядника персональних даних з питань додержання законодавства про захист персональних даних;
2) взаємодіє з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та визначеними ним посадовими особами його секретаріату з питань запобігання та усунення порушень законодавства про захист персональних даних.
Хто та як здійснює контроль у сфері захисту персональних даних?
Контроль Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини у сфері захисту персональних даних здійснюється шляхом проведення перевірок фізичних осіб, фізичних осіб — підприємців, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та місцевого самоврядування, що є володільцями та/або розпорядниками персональних даних. Перевірки можуть бути планові, позапланові, виїзні та безвиїзні.
Процедура проведення перевірок встановлена Порядком здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних, затвердженим наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини №1/02-14 від 08 січня 2014р.
За результатами перевірок складаються акти перевірки додержання вимог законодавства про захист персональних даних, на підставі яких у випадку виявлення порушень складається припис про їх усунення, або протокол про адміністративне правопорушення.
Яка відповідальність передбачена за порушення законодавства про захист персональних даних?
Порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.Зокрема, у разі виявлення під час перевірки передбаченого статтею 188-39 чи статтею 188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративного правопорушення -на суб’єкта перевірки у встановленому законом порядку може накладатися штраф від ста до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У випадку виявлення під час перевірки ознак кримінального правопорушення Уповноважений направляє необхідні матеріали до правоохоронних органів.
Нормативно-правові документи, які можуть бути корисними щодо процедури захисту персональної інформації людини
Конституція України
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
Конвенція Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28 січня 1981 року, ратифікованою Верховною Радою України 6 липня 2010 року
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_326
Закон України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року
http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2297-17
Типовий порядок обробки персональних даних
Порядок здійснення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини контролю за додержанням законодавства про захист персональних даних
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v1_02715-14#n92
Право на страйк визнане всіма розвиненими демократіями, проте це право не є абсолютним, тобто може здійснюватися у певних межах.
1. Перший обмежувач права на страйк полягає в тому, що він може здійснюватися тільки з метою недопущення шкоди іншим особам і, особливо, суспільству в цілому. Однак питання про те, де слід провести вказану межу, вирішується в різних країнах по-різному і на різних рівнях. В англосаксонських і деяких інших країнах (наприклад, Португалія) вирішення цього питання віднесене до компетенції законодавця. Зокрема, на рівні закону обмежений термін проведення страйку профспілками, у рамках якого його проведення визнається правомірним. У більшості розвинених країн континентальної Європи законодавці не змогли провести розмежувальну лінію між законним і незаконним здійсненням права на страйк. У законі, як правило, містяться лише загальні підходи до вирішення даного питання, саме ж рішення перебуває в компетенції судової влади. Суди при вирішенні питання про законне/незаконне здійснення страйку, як правило, звертаються до правових доктрин. У Франції та Іспанії судді використовують доктрину «зловживання правом», судді Нідерландів посилаються на доктрину «недбалість», в Австрії трудові конфлікти неповинні «суперечити існуючим традиціям», а в Греції страйк визнається незаконним у випадку, якщо його можна охарактеризувати як «зловживання довірою».
2. У світовій практиці також вироблено розподіл страйків на офіційні (санкціоновані відповідною профспілкою) і неофіційні.
Такий поділ заснований на погляді на колективний конфлікт як передумову розвитку системи колективних договорів, доповнюючої колективно-переговорний процес, здійснюваний сторонами (роботодавцями і профспілками) при укладенні колективної угоди (договору). Тому в цих країнах (Німеччина, Скандинавські держави) страйки дозволені в тому разі, коли вони сприяють досягненню колективної угоди. Такий підхід до права на страйк накладає важливе обмеження на реалізацію даного права: воно закріплене тільки за профспілкою, а не за індивідом. У результаті колективні дії працівників, що не належать до профспілок, не визнаються законними, оскільки працівники, непредставлені профспілками, не можуть укладати колективні угоди
Принципово інший підхід у Франції, Італії та Іспанії. Тут право на страйк розглядається не як колективне право, яке реалізується профспілками або трудовими колективами, а як індивідуальне право кожного працівника (хоча воно здійснюється через колективні дії працівників). Внаслідок цього, в цих країнах однакове ставлення як до офіційних (санкціонованих профспілками) страйків, так і до неофіційних. Така ж тенденція спостерігається в законодавстві Бельгії, Швейцарії та Нідерландів.
«Політичні» страйки
Особливо слід виділити політичні страйки. У всіх країнах страйки, що мають суто політичний характер, не визнаються законними. Однак, як визначити, який страйк є політичним і, як наслідок цього – незаконним? У багатьох страйках політичні і трудові аспекти переплетені. Вони можуть бути законними, навіть будучи спрямовані проти політики уряду.
У Франції страйки, спрямовані проти держави як роботодавця чи проти конкретної соціальної чи економічної політики держави, що безпосередньо впливає на зарплату або умови праці, вважаються законними.
Так, при проведенні страйків солідарності завжди існує ризик того, що вони стосуватимуться і неекономічних питань. Однак, ці страйки захищені так, як і решта страйків, якщо стосуються економічних проблем (Іспанія, Бельгія). Протилежна позиція в Канади, Нової Зеландії, Японії і Великобританії, де практично кожен страйк солідарності з метою чинити тиск на іншого роботодавця, вважається незаконним.
Між цими двома полюсами перебуває багато країн, де питання про те, чи є страйки солідарності законними, вирішується залежно від конкретних обставин. Так, у Швеції, Данії, Франції та США страйки солідарності допускаються, якщо перший страйк є законним. У Німеччині страйки солідарності є законними тільки тоді, коли другий роботодавець не займає нейтральної позиції щодо першого страйку чи має економічні зв’язки з першим роботодавцем. Міжнародна організація Праці, зазначаючи, що страйки солідарності проводяться все частіше через тенденцію до концентрації підприємств, глобалізації економіки і делокалізації центрів зайнятості, попереджає, що абсолютна заборона на проведення страйків солідарності може призвести до зловживань.
У Німеччині, Нідерландах, Швеції, Бельгії несподівані страйки не можуть бути законні через ідеї ultima ratio (останній аргумент) / ultimum remedium (останній засіб захисту). Це означає, що страйк є незаконним, якщо не вичерпано всі засоби можливого досягнення угоди за допомогою примирних, посередницьких процедур або третейського суду.
Чисто політичні страйки у більшості країн, принаймні теоретично, заборонені. Виняток становлять Данія (короткострокові та з «достатніх підстав»), Фінляндія, Ірландія, Італія та Норвегія.
Пікетування ми розглядаємо лише як словесне переконання, бо саме у такому вигляді воно є законним у всіх країнах, у яких має місце цей вид дій, за винятком Франції. У свою чергу, фізичне насильство заборонене без винятків.
Бойкоти дозволені у Данії, Нідерландах, Норвегії, Португалії та Швеції, а блокади – у Данії, Фінляндії, Норвегії та Швеції.(1)
Як було зазначено, в усіх країнах заборонені страйки з суто-політичними вимогами. Але розуміння політичних вимог різне. Приміром, Верховний Суд Нідерландів визнав: страйк не є політичним, якщо його причиною є умови праці, навіть коли він спрямований проти політики уряду. На противагу цьому у Великобританії страйковий рух, спрямований проти урядових планів приватизації належної державі корпорації, було визнано незаконним і не підпадаючим під імунітет (час страйку працівникам зарахували як прогул).
Принцип пропорційності та відповідальність
При організації страйку повинен дотримуватися принцип пропорційності, тобто страйк повинен бути адекватним за своєю тривалістю і ступенем впливу на суспільство. Даний принцип вперше почали застосовувати у Німеччині (1971 р.).
Наслідки незаконних страйків різні – адміністративні санкції, кримінальне переслідування, позови про відшкодування збитків та судові заборони у звичайних цивільних судах, рішення про відшкодування збитків, що виносяться третейськими суддями і т.д.
Ірина Лук’яненко
Максим Щерабатюк
————
(1)Право на страйк в країнах ЄС: порівняльна характеристика http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/mizhnarodna-robota/3154-pravo-na-strajk-v-krajinakh-es-porivnyalna-kharakteristika
Tags: право на страйк, проф, профспілки
Для реалізації Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що критикувався експертами після його прийняття через його фактичне невиконання. Для забезпечення виконання положень цього Закону 3 вересня цього року була прийнята Кабінетом Міністрів України Постанова № 440 «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. На сьогодні невиконання рішень національних судів у справах, що стосуються держави залишається основною причиною звернення до Європейського суду з прав людини. Відсутність ефективного механізму відшкодування заборгованостей, присуджених національними судами фактично призводить до невиконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У цьому сенсі затвердження Порядку, спрямованого на виконання Закону, є позитивним. Однак, необхідним є проаналізувати чи відповідний механізм є ефективним.
Рішенням відповідно до Порядку визначаються виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” суб’єкти (державний орган, державне підприємство або юридична особа, реалізація майна якої заборонена законодавством), які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року. Порядком погашення заборгованості передбачено, що Заявник повинен подати рішення до органу Державної виконавчої служби за місцезнаходження боржника наступні документи: заяву із зазначенням реквізитів банківського рахунку або необхідні дані для перерахування коштів готівкою, виконавчий документ та/або рішення суду (оригінал або належним чином завірена копія), копію паспорту та ідентифікаційного номеру платника податків.
Після реєстрації заяви вона невідкладно передається на розгляд керівника органу виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає відповідальну за його виконання особу. Інформацію щодо внесених до реєстру рішень можна знайти за посиланням:
Впродовж семи днів відповідальна особа перевіряє стан виконання рішення і у випадку, якщо таке рішення є невиконаним – включає заяву до відповідної черги: http://stack.informjust.ua/[1].
- рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
- рішення, пов’язані з трудовими правовідносинами;
- інші рішення.
До кожної із цих черг рішення вносяться відповідно до часу їх подання до виконавчої служби. До органу, що здійснює обслуговування казначейських рахунків, здійснюється передача рішень, що надійшли до виконавчої служби до 1 числа місяця, що слідує за звітним періодом щокварталу до 10 числа місяця, що слідує за звітним періодом. Відповідний орган здійснює асигнування у рамках коштів, визначених Законом України про державний бюджет.
Очевидно, що відповідний Порядок спрямований перш за все на виконання рішень, винесених до набуття чинності Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” і виконання яких заморожувалось через відсутність державних гарантій та/або достатніх коштів у бюджеті. У цьому сенсі затвердження Порядку погашення заборгованості за такими справами є позитивним, оскільки поширює відповідні державні гарантії на справи, рішення за якими були ухвалені до набуття чинності відповідного Закону.
У більшості випадків, у яких заявники звертались до ЄСПЛ причиною невиконання рішень національного суду називалась відсутність необхідних коштів у Державному бюджеті України. Цілком очевидно, що навіть найбільш прогресивний механізм забезпечення виконання рішень національних судів залишиться на папері без належного фінансового забезпечення. Відповідно до Закону України про державний бюджет на 2015 р. на забезпечення виконання рішень суду, що гарантуються державою передбачено 150 млн. грн[2]. Ця сума передбачена не лише на забезпечення погашення заборгованості за рішеннями суду, що були ухвалені до 1 січня 2013 р., а також і на виконання винесених після цього рішень. Інформація щодо обсягів наявної заборгованості за відповідними категоріями рішень на сьогодні відсутня у відкритих джерелах, проте заборгованість за окремими справами сягає кількох десятків тисяч гривень. Відповідно, не зважаючи на встановлення порядку погашення заборгованості відкритим залишається питання, чи будуть реально отримані гроші на її погашення, оскільки у бюджеті закладена лише узагальнена стаття. Крім того, у цьому контексті важливим є створення та ведення реєстру відповідних рішень та заборгованостей за ними, оскільки на сьогодні фактично відсутня будь-яка достовірна інформація щодо необхідних для забезпечення виконання рішень судів коштів. Без такої інформації неможливо точно розрахувати та закласти у бюджеті відповідні асигнування.
Для порівняння, на виплати на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України у бюджеті закладено 740 824,8 тис. грн., на здійснення судочинства місцевими адміністративними судами — 207 217,4 тис.грн, апеляційними адміністративними судами — 112 439,5 тис. грн[3].
Олена Степанова
Максим Щербатюк
[1] Затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою — http://dvs.gov.ua/ua/news/open/88
[2] Додаток 3 до Закону України “Про державний бюджет на 2015 р.”
[3] Там само
Tags: виконання рішення суду, виконання рішення суду де боржником є держава
15 січня 2015 р. ВР України прийняла в цілому законопроект № 1539 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення окремих положень соціальної політики)», який на час написання цієї статті не підписані та не опубліковані, а відповідно чинності не набув (додатково повідомимо дату набуття його чинності), окрім положення про відпустки деяким категоріям населення (вони діють з 01.01.2015 року)
Основні норми, що були прийняті:
1. Внесено зміни в перелік надання документів для отримання допомоги при народженні:
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.
2. Внесено зміни в отримання допомоги по догляду для певної категорії населення, а саме:
Особам, які на 30 червня 2014 року мали право на отримання допомоги при народженні дитини у розмірі, встановленому на першу дитину, після досягнення дитиною двох років на наступні 12 місяців призначається щомісячна допомога у розмірі 130 гривень, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Цим положенням фактично лише було закріплено минулорічну практику Уряду щодо розміру допомоги при народженні.
3. Крім цього внесено зміни в КЗпП та ЗУ «Про відпустки» в частині надання відпустки певних категоріям населення, тобто розширено перелік осіб, які мають парво на додаткові відпустки:
Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, надається щороку додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 днів без урахування святкових і неробочих днів
Право профспілок на ведення колективних переговорів та, відповідно, укладення колективних договорів прямо не передбачено Конвенцією. Можна говорити про те, що опосередковано таке право випливає із статті 11, якою гарантується право на свободу об’єднання (в тому числі право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів). Однак, для більш точного визначення цього питання слід звернутися до практики Європейського суду з прав людини (надалі – Суд).
У практиці Суду зустрічаються різні системи ведення колективних переговорів: добровільна (роботодавці не зобов’язані визнавати право профспілок на ведення колективних переговорів) і обов’язкова (покладає на роботодавців обов’язок вести переговори з профспілками). Наразі Суд не розширює право профспілок бути почутими до такої міри, щоб зобов’язувати роботодавців, зокрема, і державу, яка виступає в ролі роботодавця, визнавати будь-яку профспілку.
Відсутність можливості брати участь в колективних переговорах в справі Trade union X. V. Belgium не була визнана порушенням статті 11 Конвенції, оскільки у профспілки-заявника в будь-якому разі лишалися інші можливості для захисту інтересів своїх членів і вони не ігнорувались державою. У справі Sorensen and Rasmussen v. Denmark, Суд висловив позицію, за якою Держава не могла бути визнана винною за незабезпечення нею системи обов’язкових колективних переговорів.
Однак, у постанові Великої палати у справі Demir and Baykara v. Turkey цьому праву було надано особливого значення. По-перше, Суд відмітив природній зв’язок між свободою об’єднання та свободою ведення колективних переговорів і вказав на те, що значення права на ведення колективних переговорів є важливим і це підтверджується відповідними міжнародними нормативно-правовими актами (Європейська соціальна хартія, Конвенція № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію, Конвенція № 98 про право на організацію і ведення колективних переговорів), а також практикою держав-учасниць Конвенції.
Із врахуванням таких змін, Суд вирішив, що його прецедентна практика, згідно якої право на ведення колективних переговорів не відноситься до переліку невід’ємних елементів статті 11 Конвенції, має бути переглянута для того, щоб урахувати помітні зміни у цих питаннях як в міжнародному праві, так і в національних правових системах. Також було зазначено таке: «Суд вважає, що із урахуванням змін в трудовому праві, як в міжнародному, так і внутрішньодержавному, і практики держав-учасників Конвенції в цих питаннях право на ведення колективних переговорів з роботодавцем стало, в принципі, одним із невід’ємних елементів «права створювати професійні спілки і вступати в них для захисту своїх інтересів», закріпленого у статті 11 Конвенції. При цьому, держави, як і раніше, можуть вільно організувати свої правові системи таким чином, щоб за необхідності надавати особливий статус представницьким профспілкам (representative trade unions)».
Така позиція Суду використовувалась і в наступних подібних справах. Наприклад, у справі Sindicatul «Pastorul Cel Bun» v. Romania, Суд також визнав, що завдяки новим судовим прецедентам право на свободу об’єднання (в тому числі право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів) постійно розширюється і можна говорити про те, що право на ведення колективних переговорів є одним із елементів такого права.
Відповідно можна говорити про те, що Суд на сьогодні розвиває свою практику в контексті забезпечення права на введення колективних переговорів.
Важливо, що це питання також актуально в українських реаліях, коли право на введення профспілками колективних переговорів законодавством передбачено, але по факту часто воно порушується. А відповідно профспілки, які справді спрямовані на захист прав працюючих можуть мати ще один додатковий інструмент для захисту свого права на реальне введення колективних переговорів.
Марія Поліщук
Максим Щербатюк