Останнім часом Євросуд приділяє багато уваги справам щодо невиконання судових рішень в Україні. Чи не кожен тиждень з’являється чергова справа з великою кількістю заявників в якій Суд щоразу підтверджує порушення Україною Конвенції.
Водночас, тим хто подається або збирається подати скаргу до Євросуду важливо враховувати наступні особливості, які цей суд бере до уваги .
Щодо строків.
Одним із критеріїв прийнятності звернення до Євросуду є подача скарги з врахуванням 6 місячного строку звернення до цього Суду.
Але тут важливо розуміти, що невиконання рішення національного суду це є триваюче порушення, А отже, у випадку якщо Ваше рішення не виконується то 6-місячний строк звернення починає відраховуватися тільки з того моменту коли Ваше рішення було реально виконано.
В цьому контексті необхідно зазначити, що виконання судового рішення по вашій справі ще не знімає з держави відповідальності за те, що відбувалось його тривале невиконання. Тому у разі виконання рішення у справі, держава додатково має відшкодувати вам збитки завдані тривалим невиконанням. Але тут вже потрібно не пропустити 6 місячний строк.
Крім цього, нещодавно Євросуд визначив певні критерії щодо того яка тривалість невиконання має бути, щоб це становило порушення Конвенції. І зокрема, у рішенні Хворостяной та інші проти України (CASE OF KHVOROSTYANOY AND OTHERS v. UKRAINE) було визначено не прийнятними скарги в яких строк невиконання рішення національного суду складав 1 рік і 2 місяці. Перед цим у справі CASE OF TSIBULKO AND OTHERS v. UKRAINE суд визнавав неприйнятними справами де невиконання рішення суду тривало 4 і 9 місяців.
Потрібно враховувати, що строк невиконання починає тривати з останнього рішення по вашій справі.
Суттєвість порушення.
Другим важливим моментом, який є важливим для цієї категорії справ, є питання того наскільки суттєвою є сума коштів, яка не виплачується вам за рішенням суду. Це важливо, оскільки не так давно у Євросуду з’явилося право не розглядати малозначущі справи, які не піднімають нових і важливих питань захисту прав людини.
І в цьому контексті дуже важливим є те, що Євросуд вже декілька разів зазначав, що справи, які йдуть по пілотному рішенню «Юрій Миколайович Іванов проти України» не піднімають суттєво нових порушень, а стосуються системної проблеми, яка існує в Україні.
Важливо наголосити на іншому аспекті цієї особливості. У тому ж своєму рішенні Хворостяной та інші проти України Євросуд зазначає, що не вбачає суттєвими порушеннями Конвенції скарги по невиконанню рішень українських судів у яких сума невиконання є рівною або меншою 500 Євро. В аргументації щодо неприйнятності таких скарг Суд зазначає, що дані конкретні заявники не довели, що сума невиконання мала суттєвий вплив на їх життя. А отже, у випадку незначної суми коштів щодо якого існує невиконання рішення національного суду важливим є довести те, що саме для Вас ця сума є великою і що її невиплата суттєво впливає на Ваше життя.
Відсутність статусу жертви порушення Конвенції
Не рідкими є випадки коли особа подає заяву в Євросуд щодо невиконання, але в той же час існує рішення апеляційної чи касаційної інстанції, яке скасовує рішення на яке посилається особа. Така ситуація може відбутися навіть у випадку коли особа не знала про це «скасовуюче» рішення іншого суду. Але в будь-якому разі після отримання Євросудом інформації про існування такого рішення (цю інформацію надає Суду держава, коли до неї приходять справи на комунікацію) особа втрачає статус жертви, а відповідно її заява буде визнана неприйнятною.
Також важливо у випадку смерті заявника повідомити суд про те, що така подія відбулася і що інша особа (дружина, діти, мама, тато тощо) готова підтримувати скаргу померлої особи у Євросуді. Це важливо, оскільки коли Уряд надає інформацію, що конкретного заявника вже немає, для Євросуду суттєвим є знати чи інша особа готова і зацікавлена представляти його інтереси. Вже є багато прикладів того, коли без отримання цієї інформації Суд приймав негативне рішення по таких справах. (CASE OF MOSKALENKO AND OTHERS v. UKRAINE). Потрібно зазначити, що Євросуд має практику надсилати вам листи на адресу заявника з цього приводу і їх вкрай бажано не ігнорувати.
Відсутність співпраці щодо виконання судового рішення з боку Заявника
У справах виконання яких залежить від співпраці заявника необхідно враховувати, що відсутність такої співпраці може ввести до визнання таких скарг Євросудом неприйнятними. Як приклад, можна навести справу щодо невиконання рішення по виділенню земельної ділянки в якій особа попри запрошення надати необхідні документи для оформлення проекту відведення земельної ділянки ці документи не надала чим фактично спричинювала тривале невиконання свого ж рішення. Як результат Євросуд визнав цю заяву неприйнятною.
Tags: CASE OF KHVOROSTYANOY AND OTHERS v. UKRAINE, KHVOROSTYANOY, MOSKALENKO AND OTHERS v. UKRAINE, TSIBULKO AND OTHERS v. UKRAINE, особливості скарг по невиконанню, рішення щодо невиконання, Хворостяной
Усиновлення визнане в Україні пріоритетною формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Усиновленою може бути та дитина, у якої розірвані юридичні стосунки з батьками. Тобто такі діти мають юридичний документ про те, що їхні батьки втратили батьківські права стосовно цієї дитини. Таким документом може бути рішення суду про позбавлення батьківських прав, свідоцтво про смерть батьків, нотаріально засвідчена відмова батьків від дитини, тощо.
Усиновлення – це юридичний процес, під час якого рішенням суду створюються нові, постійні відносини між батьками та дитиною, і який полягає у передачі батьківських прав та обов’язків від однієї родини до іншої, це прийняття у сім’ю дитини на правах народженої, з усіма правами та обов’язками, як з боку дорослих так і з боку дитини.
Усиновлювачам треба принципово усвідомити, що усиновлена ними дитина має такі ж соціальні, емоційні та фізичні потреби, як і будь-яка народжена дитина у родині. Надзвичайно важливо ці потреби визначити, зрозуміти причини їх виникнення, знайти шляхи їх задоволення, навіть якщо ці потреби на початковому етапі протирічать культурним нормам усиновлювачі.
Громадяни України, які бажають усиновити дитину, можуть звернутися з письмовою заявою про взяття їх на облік кандидатів в усиновлювачі до служби у справах дітей за місцем проживання.
Заява може бути написана в присутності працівника служби у справах дітей та засвідчена ним. У разі коли одне з подружжя не може особисто з’явитись до служби у справах дітей для написання заяви, його заяву, засвідчену нотаріально, може подати дружина (чоловік).
До заяви додаються такі документи:
1). Копія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу;
2). Довідка про заробітну плату за останні шість місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами державної податкової служби;
3). Копія свідоцтва про шлюб, укладений в органах реєстрації актів цивільного стану, якщо заявники перебувають у шлюбі;
4). Висновок про стан здоров’я кожного заявника, складений за формою згідно з додатком 3 (бланк видає працівник служби);
5). Засвідчена нотаріально письмова згода другого з подружжя на усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним з подружжя), якщо інше не передбачено законодавством;
6). Довідка про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана органами внутрішніх справ за місцем проживання заявника;
7). Копія документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.
У разі усиновлення дитини одним із подружжя висновок про стан здоров’я та довідка про наявність чи відсутність судимості подаються кожним з подружжя.
Строк дії документів становить один рік з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством.
Під час приймання документів заявникам роз’яснюються порядок та умови усиновлення, права і обов’язки кандидатів в усиновлювачі, усиновлювачів, правові наслідки усиновлення.
Громадяни України, які бажають усиновити дитину, можуть за бажанням або за рекомендацією служби у справах дітей пройти курс підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Протягом 10 робочих днів після отримання заяви про бажання усиновити дитину (з повним комплектом документів) Служба у справах дітей складає Акт про обстеження житлово-побутових умов майбутніх усиновлювачів, розглядає питання про можливість усиновлення дитини і готує відповідний висновок. Якщо цей висновок позитивний, заявникам присвоюється звання кандидатів в усиновлювачі, і дані про них заносяться до спеціальної книги обліку.
Термін дії документів з усиновлення – один рік з дня їх видачі.
Після встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до служби у справах дітей за місцем проживання дитини із заявою про бажання її усиновити. У заяві зазначають: прізвище, ім’я, по-батькові, місце проживання кандидата в усиновлювачі, а також прізвище, ім’я, по-батькові, вік, місце проживання дитини.
Керівник дитячого закладу (чи особи, в яких проживає дитина) за запитом служби у справах дітей представляє такі документи:
1) копію свідоцтва про народження дитини;
2) копію свідоцтва про смерть батьків дитини або копію рішення суду про позбавлення їх батьківських прав чи визнання недієздатними;
3) копію нотаріально засвідченої згоди батьків, опікуна чи піклувальника дитини на її усиновлення;
4) згоду дитячого закладу, в якому проживає дитина, на її усиновлення;
5) документи, які підтверджують, що батьки понад шість місяців без поважних причин не проживають з дитиною, не виявляють батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її;
6) копію висновку про стан здоров’я, фізичний та розумовий розвиток дитини;
7) довідку керівника дитячого закладу про факт особистого знайомства кандидата в усиновлювачі з дитиною та встановлення контакту між ними.
Служба у справах дітей за місцем проживання дитини на підставі заяви кандидата в усиновлювачі протягом 10 робочих днів готує громадянам України висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини для подання до суду. Фактичне усиновлення дітей в Україні проводиться на підставі рішення суду.
Усиновлювач зобов’язаний особисто забрати дитину з місця її проживання після пред’явлення копії рішення суду про усиновлення у присутності представника служби у справах дітей.
Tags: порядок усиновлення, процедура усиновлення, усиновлення, усиновлення в Україні
Кому надається допомога
Державна соціальна допомога надається інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам віком до 18 років. За допомогою має звернутися один із батьків, усиновитель, опікун або піклувальник.
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом.
Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.
Куди і коли звертатися за допомогою
Для отримання допомоги необхідно звернутись до відділу соціального захисту населення по місцю проживання (реєстрації).
Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи.
Важливо: Інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», призначається за вибором інвалідів з дитинства (законних представників інвалідів з дитинства, визнаних недієздатними, та дітей-інвалідів) державна соціальна допомога або пенсія чи державна соціальна допомога згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам».
При цьому якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу, ці виплати призначаються одночасно.
Перелік документів необхідних для отримання допомоги
Для отримання допомоги необхідно передусім пред’явити паспорт або інших документ, який підтверджує особу. Крім того необхідно надати:
— Заяву, яка складається по формі, затвердженою Міністерства соціальної політики України;
— документи про вік і місце проживання інваліда з дитинства або дитини-інваліда;
— документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву;
— довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку.
Якщо з заявою звертається опікун або піклувальник, то подається також копія рішення органу опіки і піклування про встановлення опіки чи піклування.
Один із непрацюючих батьків, усиновителів, опікун або піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років, додатково подають довідку про те, що вони не працюють, видану за місцем проживання.
Розмір державної допомоги
Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:
— інвалідам з дитинства I групи — 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
— інвалідам з дитинства II групи — 80 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
— інвалідам з дитинства III групи — 60 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
— на дітей-інвалідів віком до 18 років — 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на 01 січня 2014 р. становить – 949 грн, 1 липня — 974 грн, на 1 жовтня 2014 р. – 1014 грн.
Надбавка на догляд за дитиною─інвалідом підгрупи А встановлюється в розмірі:
на дитину─інваліда підгрупи А віком до 6 років — прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;
на дитину─інваліда підгрупи А віком від 6 до 18 років — прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років
Надбавка на догляд за іншою дитиною-інвалідом встановлюється в розмірі:
на дитину-інваліда віком до 6 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;
на дитину-інваліда віком від 6 до 18 років — 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років
Нагадаємо, що розмір прожиткового мінімуму для дитини:
— до 6 років на 01 січня 2014 р. складає – 1032 грн.,з 01 липня — 1059 грн, з 01 жовтня 2014 р. – 1102 грн.;
— від 6 о 18 років на 01 січня 2014 р. складає – 1286 грн.,9 01 липня — 1320 грн, з 01 жовтня 2014 р. – 1373 грн.
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
На дітей-інвалідів державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, але не більш як по місяць досягнення дитиною-інвалідом 18-річного віку.
Умови припинення та поновлення виплати допомоги
Виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, а в разі визнання знову інвалідом або дитиною-інвалідом виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.
Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період його визнано інвалідом або дитиною-інвалідом. При цьому, якщо при переогляді інваліда з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.
У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез’явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною-інвалідом.
Виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.
У разі влаштування дитини-інваліда віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину-інваліда у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.
Tags: 2013, допомога інвалідам з дитинства, допомога дітям-інвалідів, допомога для інвалідів
В Україні досить поширеним явищем стало укладання письмових трудових контрактів в транспортній сфері, зокрема в авіації та залізниці. Роботодавці фактично примушують працівників підписувати такий контракт, положення якого несуть скоріш негативні наслідки, ніж позитивні. Забуваючи, що трудовий контракт може бути укладений тільки з певними категоріями співробітників
Головна соціальна небезпека трудового контракту полягає в тому, що він містить строковий характер. Саме ця ознака являється «дискримінаційною» по відношенню до працівника і дає значні переваги роботодавцю, особливо, якщо мова йде про короткострокові контракти (1-3 роки). Аналізуючи практику трудових правовідносин, основною причиною для не продовження дії трудового контракту є той факт, що працівник не виправдав надій роботодавця, не виконував обов’язки за контрактом, порушував норми законодавства, не дотримувався правил етичної поведінки і т.п. Тому, працівник, усіма силами прагне справити гарне враження на роботодавця, а останній має змогу маніпулювати ним.
Так, багато стюардес скаржаться, що їм доводиться миритися з непристойними репліками або поведінкою їхніх колег або керівників.
Доводиться попрощатися з своєчасною виплатою заробітної плати та стабільним графіком, а про вихідні дні можна взагалі забути. Оскільки в контрактах з працівниками авіації чітко не обумовлюються умови оплати праці та матеріального забезпечення, не визначаються режим роботи.
Більш того, навіть зі звільненням з авіації за виникають проблеми. Найчастіше, в трудових контрактах прописується зовсім «недитячий» розмір матеріальних збитків, які працівник повинен оплатити роботодавцю у випадку дострокового розірвання договору по його вині. Авіакомпанії мотивують розмір відшкодування збитків тим, що перед прийомом на роботу, майбутній працівник проходив навчання за рахунок роботодавця, а отже, повинен повністю «відпрацювати» витрачені на нього кошти.
Звертаємо увагу, що підписання трудового контракту в сфері авіації, це скоріше примус, ніж добровільна згода.
Зокрема Пленум Верховного Суду України в п.7 постанови № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, встановлення контракту тільки в тому випадку, якщо він відноситься до категорії працівників, з якими згідно із законодавством можна укладати контракт (наприклад, керівники підприємства).
Перелік законів України, якими дозволяється укладання контрактів з певними категоріями працівників міститься в Листі Мінпраці й соціальної політики «06/2-4/66 від 06.05.2000 року. «Щодо контрактної форми трудового договору й переліку законів, якими дозволено її застосування».
Цікавим є те, що в даному переліку не згадується про працівників авіації, а тому невідомо, чому роботодавці авіакомпаній примушують працівників підписувати трудовий контракт.
Порушення вимог щодо законодавчого визначення сфери контракту може бути підставою для визнання у відповідності до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище працівника в порівнянні з законодавством України.
Це потрібно знати, коли пропонується укладання контракту. Водночас не секрет, що дуже часто адміністрація підприємства ставить працівника в умови коли у нього не залишається вибору.
Відомі приклади звернення працівників транспортної сфери до суду щодо оскарження цих дій адміністрацій своїх підприємств, але потрібно зазначити, що позитивної судової практики в цій сфері вкрай мало. Деякі з цих справ вже добралися до вищих судових інстанцій, але поки, що Феміда залишилася глухою до волань працівників. Залишається надія, що можливо Європейський суд з прав людини зможе дати свою оцінку того, як суди в Україні захищаються трудові права людей.
Після широкої реклами державної електронної системи, яка дозволяє подавати звернення і запити в державні органи у електронному вигляді я вирішив спробувати дослідити на практиці ці «можливості».
Як заявлялось у рекламі цієї системи для того щоб скористатися її можливостями необхідно лише всього на всього зареєструватися як користувач на сайті http://z.gov.ua, сформувати запит, а далі вже сама система робить усі подальші дії і єдине, що залишається чекати відповіді на своє звернення чи запит від державного органу.
Це в ідеалі, а що ми маємо на практиці…
В першу чергу я зареєструвався в системі. Загалом стандартна процедура, яка потрібно зазначити не викликала особливих зауважень і це давала надію, що система справді працює.
Далі було складання доволі традиційної скарги до Держспоживінспекції України щодо порушення прав споживача. І вже на цьому етапі з’явилася маса проблем, які невідомо як вирішувати. Не продумана система вибору державного органу, якому потрібно надіслати запит, обмеження на кількість символів у формі де має бути зазначена скарга, а також не можливість вкласти файл (така опція нібито і присутня, але в реальності вона не працює, принаймні декілька спроб це зробити не увінчалися успіхом).
Також у цьому контексті слід відмітити те, що відповіді на ці питання не можливо отримати ні у відповідних інструкціях, які є на сайті, ні за формою зворотного зв’язку, який можна назвати зв’язком з космосом. Всі мої спроби скористатися цим зв’язком приводили до розуміння що ми одні на цій планеті.
Попри всі проблеми я таки спробував сформувати звернення до державного органу і отримав відповідь від системи, що це моє звернення від 28 березня 2013 року надіслано. Пройшло майже три місяці жодної реакції, жодної відповіді і жодної надії, що ситуація якимись чином зміниться.
Знову користуюся зв’язком з космосом (формою зворотного зв’язку) вже без надії бути почутим. Також знаходжу на Національному реєстрі електронних інформаційних ресурсів єдину контактну електронну адресу цієї системи, яка знову ж таки виявилася не робочою. Практично жодних шансів отримати відповіді на мої питання.
Досвід експлуатації цієї системи свідчить про суттєві проблеми з її експлуатацією. В моєму випадку я б навіть говорив про повну відсутність такої можливості і даремність витрат часу і зусиль направлених на те, що спробувати ці «можливості» на практиці. І виправданням навіть не є те, що система до кінця 2013 року функціонує у режимі дослідної експлуатації про що до речі ніде не сказано і ніде не повідомляється, єдине де про це можна довідатись це з невеликого інформаційного повідомлення на Урядовому порталі . Важливим є те, що для того щоб щось випробовувати, необхідно щоб хоча б працювали основні функції системи.
А поки що все це виглядає як недобудований будинок. Ніби такий сякий фасад є, але краще не заходити в середину.
Закону України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001 року стаття 13 надає пільги дітям з багатодітних сімей: а саме:
безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.
В зв’язку з кількістю запитань, які до нас надходили щодо пільг саме на залізничний вид транспорту для дітей з багатодітних сімей та неоднаковістю трактування статті 13 юристами та Укразалізницею, ми здійснили запит до Мінсоцполітики та Укрзалізниці за роз’ясненнями на наступне питання:
Чи розповсюджується ст. 13 ЗУ “Про охорону дитинства” в частині надання пільг дітям з багатодітних сімей на безоплатне користування залізничним транспортом в міжміському сполученні?
Відповідь, яку ми отримали, все ж таки підтверджує, що дітям з багатодітних сімей надається пільга на безоплатний проїзд залізничним транспортом лише в приміському сполученні.
В той же час, хочемо зауважити, що Постанова КМУ від 28.07.2001 року «Про встановлення пільгового тарифу на перевезення дітей зализничним транспортом» встановлює пільговий тариф на перевезення дітей віком від шести до чотирнадцяти років залізничним транспортом у внутрішньому сполученні (у пасажирських вагонах усіх категорій) у розмірі 75% вартості проїзду дорослого пасажира.
Як багато хто чув Солом’янський суд м. Києва відмовив у задоволенні позову базуючись на недоведеності факту моєї поїздки в поїзді Хюндай. І це при наявності квитків як в один так і в інший бік, документами, які засвідчують моє перебування у місті з якого виїхав Хюндай, а також свідчень людей, які були свідками моєї подорожі. Як на мене це певне знущання над правами пасажирів.
Я впевнений, що рішення суду порушує законодавство України його матеріальну і процесуальну частину. Сподіваюсь, що апеляційний суд матиме сміливість створити прецедент, який покаже спроможність судової системи все ж таки захистити пасажирів від монополіста.
З метою допомоги усім хто судиться проти Укрзалізниці викладаю рішення Солом’янського суду, а також апеляційну скаргу на це рішення.
Рішення Солом’янського суду — http://i-law.kiev.ua/wp-content/uploads/2013/06/рішення-суду.doc
Апеляційна скарга — http://i-law.kiev.ua/wp-content/uploads/2013/06/Апеляційна-скарга1.doc
Tags: позов по Хюндайю, Хюндай
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них, а також за спільною заявою подружжя (або за позовом одного з подружжя) на підставі рішення суду.
Випадки, в яких шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану
Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей та за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним.
Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя.
Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Випадки, коли шлюб розривається за рішенням суду
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо судом буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу
Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (27.07.2010), підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за нотаріально засвідченою або прирівняною до нотаріально засвідченої заявою одного з подружжя, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі пункту 3 частини першої статті 107 Сімейного кодексу України до набрання чинності цим Законом, у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з’явитися до державного органу реєстрації актів цивільного стану
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Строки розірвання шлюбу
У разі розірвання шлюбу без рішення суду, орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, якщо вона не була відкликана.
Якщо подружжя через поважну причину не може з’явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. При цьому строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.
У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. В разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яке набрало законної сили, може проводитись незалежно від строку, що минув після його постановлення.
Місце державної реєстрації розірвання шлюбу
Державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них .
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один з подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами.
Якщо один з подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, то державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого з подружжя за його заявою про розірвання шлюбу.
Документи, що подаються для державної реєстрації розірвання шлюбу
Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яка подається подружжям або одним з них, по пред’явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.
Державна реєстрація розірвання шлюбу без рішення суду, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей.
Якщо один з подружжя через поважну причину не може з’явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про реєстрацію розірвання шлюбу або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з’явитися, повинен бути нотаріально засвідчений.
Якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за заявою другого з подружжя про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України.
До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб.
До заяви про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України ініціатором розірвання шлюбу, крім того, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним .
Про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу із зазначенням місця і часу цієї реєстрації, прізвища, власного імені, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, прізвища після реєстрації.
Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного з подружжя, відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом державної реєстрації актів цивільного стану, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати державної реєстрації розірвання шлюбу.
Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явлення рішення суду.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя або одного з них, а також за спільною заявою подружжя (або за позовом одного з подружжя) на підставі рішення суду.
Випадки, в яких шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану
Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей та за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним.
Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя.
Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
Випадки, коли шлюб розривається за рішенням суду
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо судом буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу
Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (27.07.2010), підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за нотаріально засвідченою або прирівняною до нотаріально засвідченої заявою одного з подружжя, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі пункту 3 частини першої статті 107 Сімейного кодексу України до набрання чинності цим Законом, у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з’явитися до державного органу реєстрації актів цивільного стану
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Строки розірвання шлюбу
У разі розірвання шлюбу без рішення суду, орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, якщо вона не була відкликана.
Якщо подружжя через поважну причину не може з’явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. При цьому строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви.
У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. В разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яке набрало законної сили, може проводитись незалежно від строку, що минув після його постановлення.
Місце державної реєстрації розірвання шлюбу
Державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них .
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один з подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами.
Якщо один з подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, то державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого з подружжя за його заявою про розірвання шлюбу.
Документи, що подаються для державної реєстрації розірвання шлюбу
Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яка подається подружжям або одним з них, по пред’явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита.
Реєстрація розірвання шлюбу без рішення суду, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей.
Якщо один з подружжя через поважну причину не може з’явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений день, то строк реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. Про це робиться відмітка на заяві та в журналі обліку заяв про розірвання шлюбу.
До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб.
Про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу із зазначенням місця і часу цієї реєстрації, прізвища, власного імені, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, прізвища після реєстрації.
Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного з подружжя, відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом державної реєстрації актів цивільного стану, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати державної реєстрації розірвання шлюбу.
Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явлення рішення суду.
Опіка та піклування — це система заходів, спрямованих на забезпечення особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, а також повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов’язки.
У яких випадках встановлюється опіка (піклування) ?
Опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіці підлягає дитина, яка не досягла 14 років, а піклуванню – від 14 до 18 років.
Опіка (піклування) над неповнолітніми (малолітніми) дітьми, встановлюється, якщо батьки: померли, невідомо їх місцезнаходження, визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими.
Опіка також встановлюється над повнолітньою особою, яка визнана у судовому порядку недієздатною через нездатність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними внаслідок хронічного стійкого психічного розладу.
Чи можливе встановлення опіки (піклування) за життя батьків неповнолітніх ?
Опіку (піклування) може бути встановлено і за життя батьків неповнолітніх (малолітніх) дітей у випадках, коли батьки:
— судом позбавлені и батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку, незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини;
— визнані в судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають у приватному стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні і будинках-інтернатах);
— понад 6 місяців не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час, за станом здоров’я і інваліди І-ІІ груп;
— понад 6 місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи або підкинули (залишили) дитину і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ;
— відмовились від дітей у встановленому законом порядку;
— виїхали на постійне місце проживання або постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні;
— перебувають під слідством.
Хто відповідальний за здійснення опіки та піклування ?
Згідно зі ст. 56 Цивільного кодексу України органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов’язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом.
Безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи і управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.
Ведення справ з опіки і піклування щодо неповнолітніх здійснюється органами в справах сім’ї та молоді та службою в справах неповнолітніх. Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей — сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування). Щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними ведення справ покладено на відділи охорони здоров’я. Щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров’я — на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов’язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.
Процедура встановлення та припинення опіки та піклування над повнолітньою особою
Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Аналогічно заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.
Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання її недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичної особи, яка обмежена у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі — опікуна.
Рішення про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи відбувається за заявою самої фізичної особи її піклувальника, членів сім’ї або органу опіки та піклування. Якщо фізична особа, яка за рішенням суду визнана недієздатною, видужала, або ж її психічний стан значно поліпшився, то за заявою її опікуна, органу опіки та піклування та на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи суд своїм рішенням скасовує рішення про визнання фізичної особи недієздатною та поновлює її цивільну дієздатність.
Процедура встановлення та припинення опіки та піклування над неповнолітньою особою
Щодо встановлення опіки над малолітньою дитиною та піклування над неповнолітньою дитиною, судова процедура встановлення опіки чи піклування можлива лише у випадку, якщо підставою для встановлення опіки та піклування є справа у провадженні суду, в процесі розгляду якої стало відомо про наявність дитини, яка залишилась без батьківського піклування. У таких випадках встановлення опіки чи піклування здійснюється у тому ж провадженні . У всіх інших випадках опіка та піклування встановлюються органами опіки та піклування.
Підставою для припинення опіки є передача малолітньої дитини до компетенції органу, а саме органу опіки та піклування . який приймає відповідне рішення про припинення опіки, або суду.
Важливо знати
Підставою для припинення опіки є досягнення дитиною 15 років. У цьому випадку опіка автоматично перетворюється на піклування, і опікун без додаткового рішення стає піклувальником з відповідними правами та обов’язками.
Піклування припиняється відповідно до підстав, визначених у ст. 77 Цивільного кодексу України. Зокрема такими підставами є :
досягнення фізичною особою повноліття;
реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;
надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
— поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.
Додатковими підставами для припинення опіки є смерть опікуна або підопічного.
Tags: 2013, встановлення опіки та пілкування, порядок встановлення опіки